Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 115

Центром тяжіння слугував Хрещатик. Фірсов сторожко дослухався до розмов. Хтось стривожено розповідав, що цього вечора поблизу метро «Арсенальна» бачили автобуси зі східноукраїнськими номерами. Біля цих машин тусувалася «братва», вбрана у чорне. Начебто вона готувала якісь провокації проти прихильників «помаранчевого» Майдану. Дехто з міліціонерів уже відмовлявся виконувати злочинні накази. Усі сходилися на думці: саме ця ніч покаже, хто є хто. Відчуття тривоги наростало. Хтось переповідав слова лідера соціалістичної партії. Мовляв, той казав, що з полігону «Десна» підтягують війська, а в Києві зосереджено багато бронетранспортерів, водометів і вантажівок для блокування вулиць.

З похиленою головою слухав усе це сивий дідусь у кожусі й шапці-вушанці. «Схожий на колишнього сільського вчителя», — подумав Грицько. А старий мовив, ніби сам до себе:

— Душа людська не може постійно бути ні в стані війни, ні в стані перемоги. Але вся наша історія саме така, через це в українській душі було і залишається пекло.

Фірсов ще походив у юрбі й з жалем дізнався, що пропустив сьогоднішній мітинг, на якому виступали Пасічник, леді Ю та інші представники «Сили народу». Але саме в ці хвилини на протилежному боці вулиці скупчився натовп. Григорій наблизився. На ящику з-під пляшок закутаний у шарф чолов’яга з іудейськими мигдалеподібними очима читав вірші, присвячені лідеру «помаранчевих».

— Шановні! — горлав поет, відкинувши з чола кучерявого чуба. — Цей затятий націоналіст, як про нього кажуть промосковські політики, привітав євреїв зі святом Ханука. Він процитував Лесю Українку: «І ти колись боролась, мов Ізраель, Україно моя». Вихід із рабства й здобуття свободи — два відмінні процеси, говорить нам Пасічник. Свободу здобуто лише тоді, коли людина «вичавила» із себе раба.

Григорій пройшов ще трохи і озирнувся. Він стояв перед Бесарабським ринком. Це навіювало спогади. У п’ятдесяті Фірсови переїхали до Києва, оселилися на Хрещатику, у будинку, де жили єврейські родини. Ці люди пишалися своїм становищем, адже серед них були відомі музиканти, фінансисти, лікарі. А його сім’я, була простою, ремісничою. Дід очолював артіль з виготовлення шкіряного реманенту, яку отримав у спадок від батька- єврея, родом з Німеччини. Нянька — вусата жінка з грудьми неймовірного розміру — брала малого Гриця з собою на ринок, де торгувала молоком. Надвечір, перевіряючи спорожнілі бідони, вона попереджала останніх покупців: «Кінчаю, кінчаю!..» Азербайджанці, що торгували поряд, заходилися від реготу, чого вони сміються — малий не розумів. Тепер, щоб розсмішити пацієнтів, він інколи розповідав про це, але не всім. Кілька тижнів тому «від Крамаря» привезли ледь живого, буцімто, охоронця з простреленим боком, а масажистові звеліли мовчати. Фірсов наполіг, щоб йому не постачали подібної клієнтури, навіть за фантастичні гонорари. Гасло «Бандитам — тюрми!» Грицю було до душі.