Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 104

— То що ти робитимеш, коли станеш міністром фінансів, а в Пенсійному фонді зяятиме дірка у тридцять мільярдів? — з доброю усмішкою допитувався Борис.

— Повиводжу з тіні весь сірий імпорт, дам лад процесові повернення «педеве», збільшу акцизи, позакриваю вільні економічні зони, встановлю контроль над рентою, прискорю приватизацію за ринковими методами…

— А не боїшся зіпсувати стосунки з деким, хто ногою відчиняє двері до шефа? — поцікавився худорлявий очкарик Антон Бусейко.

— Пасічник сам задекларував намір відділити владу від бізнесу, — сказав майбутній головний фінансист.

— У нас між владою і бізнесом є посередник — партії, тоді як в усьому світі цю роль виконує суд. А українська судова система, сам знаєш, у якому стані. Не забувай: існують цінності декларовані і ті, що реалізуються насправді.

Бусейко вів вогонь на знищення. Давалася взнаки давня розбіжність між представниками двох партій — націоналістичного і ліберального спрямування. Перша мала свою історію та зберігала ідейну цнотливість, друга — постійно встрявала в тактичні союзи з подібними до себе, й інколи це примушувало її поступатися принципами. Відповісти на ці шпильки не було чим.

Григоришин із серцем кинув на стіл газету, прикусив вус і втупився у черговий часопис. Шевченко звів очі до неба, ніби запрошуючи його в свідки. Богданову наївність, його дивацьку віру в «реформи і порядок» він розцінював як прояв галицького менталітету.

Але чекати пришестя найсправедливішого, вищого суду довелося б надто довго. Шевченко і сам був людиною, чиї статки дозволяли йому заходити до будь-якого міністра без попередження. Він вважав, що взаємодія влади і капіталу завжди була й завжди буде. Існує вона в усіх країнах. Тільки десь вона цивілізована, а десь — дика…

Співрозмовники принишкли. Настя поклала перед шефом щойно принесений пакет.

— Це вам, Борисе Миколайовичу.

— Потім, — відсунув папери Шевченко.

У нього помітно зіпсувався настрій. Чекали на Пасічника.

— От, нарешті! — вигукнув Богдан.

Усі повернулися до нього, гадаючи, що на дверях з’явився їхній ватажок. Однак вигук Григоришина стосувався щойно прочитаного.

— Таки висловив свою думку академік Ґедзь!

Ішлося про інтерв’ю із світилом економічної думки в газеті «Моя Україна», за підписом Євгена Чубенка.

— Настю, ти, здається, знаєш цього журналіста? — запитав Богдан.

Дівчина якось непевно хитнула головою і поспіхом вийшла з кабінету.

— Ось що каже Анатолій Ґедзь, — продовжив Григоришин, розгортаючи газету. — Колишня ціна на нафту вже не повернеться. Тож відповідальність за бензинову кризу академік знімає з уряду. Не винуватить він уряд і в дефіциті м’яса та зерна — мовляв, це сталося внаслідок неврожаю 2003 року. Хоча перед тим зібрали добрий врожай, проте не заклали резерв. А ось бюджетну кризу, як визнає академік, спричинили дії уряду, який шукав шляхи загравання з населенням напередодні президентських виборів. Журналіст нарахував усього п’ять криз. Так ось, остання — фінансова — виникла, за словами пана Ґедзя, щойно постала загроза катастрофи в політичній та економічній системах. Дослівно: «То був ефект недовіри суб’єктів господарювання і населення до банківської сфери». Наступного, 2005-го, року, за прогнозом Анатолія Івановича, інфляція в ліпшому випадку становитиме дванадцять відсотків. Це при тому, що нинішній уряд планує вийти на рівень всього у вісім…