Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 103

Проте половину справи було зроблено. Із розповіді Івана Гриба випливало, що майже в усіх областях уже стояли супутникові приймальні станції, зведені державним коштом. Однак відразу після початку цієї роботи майже на двохстах об’єктах відомство заявило про безперспективність проекту… Важко було пояснити, чому в космічно «просунутій» державі є населені пункти, де відсутнє навіть елементарне телебачення. Водночас державна цифрова супутникова розподільча мережа зацікавила інвестора.

Іван Гриб надіслав до редакції газети «Моя Україна» власну статтю, виявивши в ній не тільки обізнаність з проблемою розвитку супутникового телебачення, а й неабиякий літературний хист. Над цією інформацією Женя довго думав, і йому було шкода, що в межах економічної сторінки навряд чи дозволять розробити тему, що заслуговує навіть і на серію статей. За іншої редакційної політики, можливо, з часом і вдалося б, але зараз — він точно знав — такого матеріалу Каперс не пропустить.

IV

Розпочалася марудна, нудна робота виборчих штабів. Настя опинилася в центрі подій — замінити її поряд із Борисом Миколайовичем не міг ніхто. Тепер вони отаборилися на Подолі. Часу постійно не вистачало. Через штаб хвилями прокочувалося людське море, багато хто приїздив здаля. Працювати доводилося так, ніби в тебе сто рук: визначити представників в округах, видрукували чергову партію листівок, скласти відозви, організовувати дружини… І при цьому без кінця відповідати й відповідати на дзвінки, дзвінки, дзвінки, іноді на дві слухавки одночасно… І нарешті — приймати пресу.

Багато чого невтомний лідер волів робити власноруч. По обіді Шевченко привіз від нього тоненький рулон, від якого ще пахло фарбою.

– Інтелектуальна власність Пасічника, — Борис розгорнув плакат.

У центрі — помаранчевий вихор і міцні чоловічі руки, що стисли підкову. Усі, хто прибіг подивитись, якусь мить ошелешено мовчали. Кілька хвилин обміну репліками — і навіть скептики мусили визнати, що логотип доволі вдалий. Непогане художнє вирішення символіки об’єднання ліберальних і національно-демократичних сил у одному виборчому блоці.

Члени штабу мали намір сьогодні ж розробити агітаційні маршрути, щоб охопити ними всю країну. Та попереду була найважливіша справа — остаточне формулювання передвиборчих тез кандидата. У цьому не мав рівних Богдан Григоришин, незмінна окраса економічного блоку кожного уряду з тих, де йому випало працювати. Наразі Богдан гортав газети, поки не наткнувся в одній на якийсь хвалькуватий допис. Він скривився:

— Треба негайно спростувати дурницю, яку запустили за три місяці до виборів, — про збільшення пенсій.

— Хіба погана ідея? — іронічно зауважив Борис, згортаючи рулон.

– Ідея добра, тільки виконувати такі обіцянки належить у законний спосіб. Уяви, людині зробили одноразову доплату й сказали, що це і є її пенсія.

Коли Богдан починав гарячкувати, його західноукраїнський акцент ставав ще виразнішим. Можна було зрозуміти Григоришина. Ніхто не сумнівався, що в разі перемоги на виборах саме цю людину зроблять відповідальною за популістські обіцянки попередників. Але задум прем’єра був таки справді грандіозним — витратити на пенсії весь дохід від приватизації. Цього року вона принесла мільярди гривень, а чим наповнювати Пенсійний фонд наступного року, не знав ніхто.