Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 101

Телевізійники заздрили колегам із Сьомого. Жоден інший загальнонаціональний канал не міг собі дозволити ігнорувати «темники», які спускали у засоби масової інформації з Адміністрації Президента. Майже всі інформаційні програми в країні мали вигляд причесаних близнюків. Серйозним журналістам уривався терпець. Днями ведучі провідних програм провели акцію протесту перед Українським національним агентством. Дехто з учасників ховав обличчя під пов’язками. Перехожим впадав у вічі транспарант, в якому повідомлялося, що через відсутність свободи слова журналісти добровільно залишають роботу на своїх каналах. Мітинг «незгодних» проводили щодня. З-поміж них більшало безробітних.

Газетярі з «Моєї України» такої проблеми не мали. Не знали вони жодних «темників», ані цензури з боку Чорняти, якщо не рахувати платних статей. Газета мала заслужену популярність, але баланс, що зберігався, був хиткий. Недарма Христина, перш ніж звільнитися, встигла розповсюдити в редакції анкету щодо редакційної цензури. Виявилося, що лише одна Човник і зазнавала утисків такого гатунку. Випереджаючи інші мас-медіа за ступенем свободи слова, газета, проте, зустрілася з іншим ворогом — безгрошів’ям. Її душу роз’їдала нахабна всюдисуща комерціалізація в оболонці звичайних журналістських матеріалів.

Якщо постійно писати «джинсу», то вона стає не менш агресивною за «темники», перетворюється на завуальований вид несвободи слова, думав Євген. Але умови в усіх сферах диктувало бізнес-середовище. У гаманцях прихильних до «Моєї України» парламентаріїв усе частіше бряжчало золото. Вони повірили, що можуть вичавити з головного редактора все, аж до викладення прямо протилежних позицій на двох сусідніх шпальтах. Газета стрімко віддалялася від «малого українця» і щораз більше нагадувала піар-ательє для амбітних представників середнього бізнесу.

Олігархічна диктатура дихала в потилицю. Багато чого в цій країні вже було закріплено за певними «господарями», мас-медіа не були винятком. Негласно розподілилися зони впливу між політиками і фінансово-промисловими групами. Телебачення чимдалі більше спеціалізувалося на висвітленні офіціозу і роботи Верховної Ради. Менш публічною видавалася діяльність газет і журналів. Їхні наклади постійно падали через дорожнечу послуг друкарень й служби доставки. Друкованим виданням дедалі частіше відводили роль обслуги, яка сервірувала стіл для вечірок політичного бомонду. Євген думав: що «темники», що «джинса» — один біс. Не одне, так інше врешті-решт витруїть із журналістики її бунтарський дух.