Читать «Науково-фантастична пов╕сть "Програм╕ст".» онлайн - страница 4

Розд╕л 2.

У лаб╕ринтах пам'ят╕.

Олег сид╕в у кр╕сл╕, закривши руками обличчя. Час губився в лаб╕ринтах ду-мок. Куди в╕н зникав ╕ чому, тепер не мало значення. В минулому його було надто багато, а зараз час зупинився, майбутн╓ розчинило його й перетворило на марево. Годинник вперто рахував секунди, натякаючи, що н╕чого не сто╖ть на м╕сц╕. Але Олегу не хот╕лося його слухати, бо в╕н знав: в╕дл╕к почався. На-решт╕ опустив руки, обводячи поглядом к╕мнату ╕ вона здалася йому чужою.

В╕н примусив себе встати ╕ пройшовся к╕мнатою. Чомусь пам'ять почала малювати картинки минулого. Думки крутилися в голов╕, неначе зав╕рюха, збиваючись докупи й заважаючи одна одн╕й. Згадався перший р╕к навчання в ун╕верситет╕...

У в╕кно лаборатор╕╖ заглядало тепле й лаг╕дне сонце. За довгим столом, зак-ладеним р╕зним х╕м╕чним приладдям працювали два хлопця, проводячи дос-л╕ди.

- Ск╕льки можна тут сид╕ти? - у дверях з'явилася рудоволоса д╕вчина ╕з вес-нянками на обличч╕. Ц╕ сонячн╕ краплинки робили ╖╖ обличчя дуже милим ╕ сама вона випром╕нювала рад╕сть. - Незабаром шоста вечора, а вас не витягти зв╕дси. Через годину нам ╕ти у к╕но. Чи ви забули? - вона сердито звела чорн╕ вузеньк╕ бр╕вки.

- Оленко, заспокойся, ми встигнемо у цьому житт╕ зробити вс╕ важлив╕ реч╕: ╕ велик╕ в╕дкриття нам п╕дкоряться, ╕ ф╕льм в╕д нас не втече, - мовив Олег, обернувшись до д╕вчини. - Через п╕вгодини ми будемо в╕льн╕, гарантую.

- Я при╓днуюсь до цих пророчих сл╕в ╕ теж урочисто об╕цяю через п╕вгоди-ни покинути ц╕ ст╕ни, - посм╕хнувся В╕ктор,схожий на чар╕вника ╕з казки у си-ньому пропаленому халат╕ й кумедн╕й св╕тл╕й шапочц╕ на голов╕. Здавалося, що зараз в╕н змахне рукою й перетворить лаборатор╕ю на чар╕вну кра╖ну. Св╕-тлана - подруга Олени - чомусь уявляла В╕ктора саме чар╕вником. Ц╕╓╖ мит╕ вона виглядала через плече рудоволосо╖.

- Ловимо вас на слов╕, - мовила вона. - Т╕льки тут ми вас чекати не будемо, погуля╓мо парком, - й д╕вчата зникли за дверима.

- Олегу, чому ти вир╕шив вступати саме на х╕м╕чний факультет? - запитав В╕ктор. - Не хот╕в займатись чимось ╕ншим?

- Коли був малим, ким т╕льки не хот╕в стати, як ╕ вс╕ д╕ти: космонавтом, во-д╕╓м, спортсменом, - говорив Олег. - Пот╕м захопився х╕м╕╓ю. Вона да╓ най-б╕льш повне уявлення про навколишн╕й св╕т ╕ прихову╓ безл╕ч та╓мниць. Справжн╕й х╕м╕к розум╕╓, як природу ядерних сил, так ╕ принцип будови мо-лекули ДНК. Тут, в лаборатор╕╖, можна синтезувати речовину, яка в╕дкри╓ но-в╕ можливост╕ людству, вряту╓ в╕д хвороб.

- Тебе, напевно, зачарувала ╕стор╕я х╕м╕╖, - сказав В╕ктор.

- Звичайно. Н╕ одна наука нема╓ тако╖ бурхливо╖, ╕нколи траг╕чно╖ ╕стор╕╖, - в╕дпов╕в Олег. В╕н замислився, щось згадуючи ╕ його погляд став серйозним ╕ зосередженим. - Мистецтво х╕м╕╖ зародилося б╕льше двох тисяч рок╕в тому ╕ його пов'язували ╕з перетворенням неблагородних метал╕в у золото та ср╕бло, - в╕в дал╕ Олег. - В ц╕лому алх╕м╕я була не просто вм╕нням, мистецтвом, чи об'╓мом знань. Це була практично рел╕г╕я, в як╕й шлях до ╕стини дуже часто осв╕тлювала т╕льки в╕ра. ╤стор╕я х╕м╕╖ -це ╕стор╕я боротьби людини за майбут-н╓. Сучасний х╕м╕к - це фактично ╓диний вчений, який може в колб╕ створи-ти нову матер╕ю, нову речовину, яка може мати ун╕кальн╕ властивост╕. ╤ для цього йому не потр╕бн╕ прилади за сотн╕ м╕льйон╕в долар╕в, а потр╕бна т╕льки його голова, руки, вм╕ння ╕ знання.