Читать «Науково-фантастична пов╕сть "Програм╕ст".» онлайн - страница 6

- Досить. Краще пофантазу╓мо про щось оптим╕стичн╕ше, - сказав Олег, об╕йняв ╖╖ за осину тал╕ю й заглянув в оч╕. - Кр╕м того, Маринко, не хитруй. Хто захот╕в в асп╕рантуру?

- Мен╕ запропонували. Якось було не зручно в╕дмовляти...

- Тема у тебе класна, так що саме ти руха╓шся у досить ч╕тко визначеному напрямку. Станеш кандидатом наук, пот╕м доктором ╕ наш╕ д╕ти будуть слу-хати тво╖ лекц╕╖, - сказав В╕ктор, д╕став окуляри, протер скельця й над╕в.

- Все хова╓ш ╖х? - лукаво глянула на В╕ктора Маринка. - Не комплексуй, окуляри тоб╕ до лиця.

- Марино, Марино, ск╕льки страждань ти нам обом принесла, - з докором похитав головою Олег. - Залишила нас сумно з╕тхати за втраченними можли-востями, та ще й насм╕ха╓шся.

- Припин╕ть, хлопц╕, мучити мене. - Маринка незадоволено тупнула ногою. - Я знала, що ви удвох були закохан╕ в мене, але ж серцю не накажеш...

- Я тоб╕, В╕кторе, казав, поки ми сидимо в б╕бл╕отеках, якийсь Дон Жуан вкраде у нас Маринку, - мовив Олег.

- Як╕ ж ви.., - зморщила носика Марина. - Х╕ба я не знаю, що по вас двох майже весь наш пот╕к д╕вчат з╕тхав. Кому-кому,а мен╕ це добре в╕домо. Ск╕ль-ки страждаючих очей бачила, ск╕льки ╕стор╕й вислухала. Одна прихильниця ваших талант╕в нав╕ть плакала у мо╖й к╕мнат╕...

- Що було, те було, - сказав Олег. - Маринка першою зам╕ж вистрибу╓. Дал╕ твоя черга одружитися, В╕кторе.

- А пот╕м ╕ ти...

- Я зачекаю, - одразу заперечив Олег.

- Дос╕ прагнеш подолати фантастичн╕ вершини, - сказав В╕ктор. - Треба бу-ло все-таки ╕ти в асп╕рантуру. Ти був першим претендентом, чи не так?

- Наука робиться не в ╕нститутах, а в головах, - в╕дпов╕в Олег.

- У кожного своя дорога, - посм╕хнулась Маринка. - ╤ нехай вона буде по-можливост╕ легкою й ц╕кавою...

Вони не забули один про одного, зберегли дружбу, не зважаючи на плин часу. У В╕ктора п╕дроста╓ син, у Маринки - донька. Т╕льки Олегу залишилось знайти соб╕ пару...

- В╕д минулого не втечеш, - тихо промовив Олег ╕ його серце боляче стис-нулося у грудях. - Так само, як ╕ в╕д майбутнього? - тяжко з╕тхнув ╕ спогади знову заволод╕ли ним.

Розд╕л 3.

Клатрон.

Н╕ч перед зустр╕ччю була жахливою. Т╕н╕ минулого, виринаючи одна за од-ною, не давали спокою. Усм╕хнен╕ обличчя близьких йому людей танули в небуття, залишаючи по соб╕ бол╕сн╕ докори сумл╕ння.

Сонце давно п╕днялося над м╕стом, але Олег цього нав╕ть не пом╕тив. В╕н дивився перед собою, наче кр╕зь час. Cпок╕й, що завжди панував тут, посту-пився напруженому чеканню. ╤нод╕ Олегу здавалося, що ось-ось хтось нев╕-домий зненацька опиниться поруч, поплеще його по плечу ╕ знову зникне. В╕д цього ставало не по соб╕ й хот╕лося прогнати ус╕ думки, як╕ не зважаючи н╕ на що, не зникали.

Раптом Олег ус╕м т╕лом в╕дчув чиюсь присутн╕сть. Швидко обернувся, але н╕кого не побачив. Т╕льки невтомний вартовий - страх, здавалося, панував всюди. Стр╕лка годинника задрижжала, дораховуючи останню секунду перед зустр╕ччю.