Читать «Науково-фантастична пов╕сть "Програм╕ст".» онлайн - страница 5

- Под╕бн╕ роздуми, а також ╕стор╕я медицини, яка за останн╕ сто рок╕в ╓ фак-тично ╕стор╕╓ю нових х╕м╕чних препарат╕в, що врятували життя м╕льйонам людей, п╕дштовхнули ╕ мене до вступу на х╕м╕чний факультет, - мовив В╕к-тор. - Под╕бн╕ люди завжди зустр╕чаються. - В╕н поклав колбу на ст╕л ╕ про-довжив. - А нав╕що тоб╕ програмування? Гадаю, не лише для того, аби мати непоганий п╕дроб╕ток?

- В╕дкрию тоб╕ одну р╕ч, - та╓мниче сказав Олег, - з часом я напишу прог-раму, яка зм╕нить св╕т.

- Що це буде за програма, в╕дкри╓ш секрет? - запитав В╕ктор.

- Скажу лише те, що мене дуже ц╕кавить питання штучного ╕нтелекту, - в╕д- пов╕в Олег. -Як дума╓ш, електронний розум принципово можливий, чи н╕?

- Це ф╕лософське питання. ╤ взагал╕ важко сказати, що таке розум, - мовив В╕ктор ╕ за мить додав. - Якщо будеш над цим працювати, об╕цяй, що в╕зьмеш мене у пом╕чники.

- Обов'язково.

В╕дтод╕ пройшло чимало рок╕в, але зараз саме та розмова першою виринула ╕з лаб╕ринт╕в пам'ят╕. Олег подивився на фотограф╕ю на ст╕н╕. В╕н з В╕ктором стояли поруч з д╕вчиною, в яку колись були закохан╕ обидва...Олег заплющив оч╕ й ч╕тко уявив випускний веч╕р. Вони втрьох,як завжди, щось жваво обго-ворювали. Пот╕м вийшли на дв╕р подихати св╕жим пов╕трям. Не в╕домо зв╕д-ки з'явився фотограф й запропонував зробити зн╕мок. Тепер це згадка на все життя...

- Олегу, як ми тепер без тебе? Хто спряму╓ у потр╕бне русло наш╕ запамо-рочлив╕ ╕де╖? Мабуть, ти один хочеш отримати лаври переможця й бути най-першим м╕ж нас? - Маринка намагалася говорити серйозно, але ╖╖ оч╕ посм╕-халися.Там, в глибин╕ двох прекрасних блакитних озерць була прихована хи-тринка. Здавалося, д╕вчина зна╓ та╓мницю, та н╕коли й н╕кому ╖╖ не розпо-в╕сть. Ця хитринка не зникала нав╕ть тод╕, коли Марина хот╕ла зачепити ко-гось за живе, було незрозум╕ло, жарту╓ вона, чи н╕.

- Д╕йсно, не забувай старих друз╕в, бо попливемо кожен у св╕й б╕к ╕ все. Лише зн╕мки нагадуватимуть про студентськ╕ роки й нашу м╕цну дружбу. - В╕ктор тримав руки у кишенях й зосереджено дивився на Олега. В ╖хн╕й тр╕й-ц╕ в╕н був найв╕дпов╕дальн╕шим ╕ найприск╕плив╕шим. Будь-яку проблему по-довгу вивчав, анал╕зуючи ╖╖ з р╕зних бок╕в, вишукував позитивн╕ й негативн╕ моменти, як╕ вона могла в соб╕ нести й обов'язково наголошував ус╕м про можлив╕ насл╕дки. - ╤ телефонуй нам, нагадуй про сво╓ ╕снування.

- Що за допит ви влаштували? - Олег спробував розсердитись, але не зм╕г й розсм╕явся. - Год╕ вам д╕ставати мене. Таке враження, що цей веч╕р останн╕й у нашому житт╕.

- Нехай не останн╕й, - зауважила Маринка, - але п╕сля л╕тнього в╕дпочинку ми не зайдемо у знайому аудитор╕ю разом. ╤ працювати будемо окремо. - Погляд ╖╖ став сумним, але та невловима хитринка залишилася й примусила ╖╖ посм╕хнутись. - От таке-то життя.