Читать «Науково-фантастична пов╕сть "Програм╕ст".» онлайн - страница 25

"Треба в╕дпочити," - подумав Олег ╕, зменшивши швидк╕сть, впевненим рухом звернув з головно╖ дороги. Залишаючи позаду десятки к╕лометр╕в, в╕н за╖хав у л╕с. Якийсь час маневруючи м╕ж дерев, нарешт╕ опинився на терито-р╕╖ л╕сництва.

М╕ж дико╖ природи Олег почувався спок╕йн╕ше. Тут в╕н м╕г з╕братися з думками ╕ ч╕тко спланувати сво╖ д╕╖ на майбутн╓. За годину в╕н д╕стався невеличкого дерев'яного будинка, в якому ╕ мешкав господар цих волод╕нь.

Олег вийшов ╕з джипа ╕ попрямував до будинка. Двер╕ одразу в╕дчинилися ╕ йому на зустр╕ч вийшов л╕сник. Це був невисокий м╕цний д╕д з сивим, наче сн╕г, волоссям. Його примружен╕ оч╕ уважно дивилися з-п╕д густих пов╕к. Жилавою рукою в╕н тримав палицю.

- Олегу, невже це ти? - сплеснув у долон╕ старий ╕ зупинився. - Як ти подоросл╕шав! Двадцять рок╕в назад ти був ╕ншим, а тепер при╖хав до мене на крутому джип╕. О, яка у тебе ц╕кава шапочка!

"Як добре, що в╕н вп╕знав мене", - подумав Олег ╕ рад╕сть наповнила його серце.

- Д╕ду ╤ване, ця шапочка розумна ╕ дуже дорога, ╕ не вс╕ ╖╖ сприймають.

- А чому? - мовив л╕сник. - Нормальна шапка, ╕ блискуча ж яка. Т╕льки не говори, що ти знову захот╕в стати л╕сником.

- Я вже л╕сник в деяк╕й м╕р╕, я захищаю живу природу, - мовив Олег.

- То у нас з тобою сп╕льна мета?

- Можна сказати ╕ так.

- Це добре, - мовив л╕сник. П╕д╕йшов до Олега ╕ вони м╕цно об╕йнялися. - Ти, спод╕ваюся, пам'ята╓ш, що я живу, як мо╖ прад╕ди. Поки ти у мене, про звичн╕ для тебе блага цив╕л╕зац╕╖ можеш забути.

- Ти нав╕ть не уявля╓ш, як мен╕ подоба╓ться, що у тебе нема╓ н╕ телефону, н╕ телев╕зору, н╕ нав╕ть електричного осв╕тлення, так на Земл╕ було колись давно.

- Тод╕ заходь до хати, - мовив д╕дусь.

К╕мната була невеличка, але комфортна. Б╕ля в╕кна стояв м╕цний добре збитий дерев'яний ст╕л, а поруч к╕лька ст╕льц╕в. Б╕ля одн╕╓╖ ст╕ни розм╕сти-лося л╕жко, б╕ля друго╖ - шафа для одягу ╕ поличка для книжок. Олег згадав, як разом з л╕сником колись давно вони майстрували ц╕ прост╕ мебл╕. На п╕дв╕конн╕ стояв св╕чник, а поруч лежало к╕лька св╕чок ╕ с╕рники.

- Слуха╓ш природу, як ╕ колись? - запитав Олег, дивлячись у в╕кно.

- ╥й в╕домо набагато б╕льше, н╕ж людям, - в╕дпов╕в д╕д ╤ван. - С╕дай, пригощу тим, що маю. Сьогодн╕ ╖стимеш картоплю ╕ питимеш молоко.

- З великим задоволенням, - сказав Олег, - я зголодн╕в, як с╕рий вовк, на якого вже к╕лька дн╕в полюють.

Л╕сник не посп╕шаючи виклав на тар╕лку простеньку страву й налив у глечик молока. Поставив на ст╕л ╕ запропонував пригощатися. В╕д картопл╕ пов╕яло таким ароматом, що Олег мимовол╕ ковтнув слинку. Картопля просто танула у нього в рот╕, тако╖ насолоди в╕д ╖ж╕ в╕н не отримував давно.

- То що тебе привело в царство природи? - запитав л╕сник, коли Олег допив останн╕й ковток молока.

- По-перше, хочу в╕дпочити, - мовив Олег.

- А по-друге? - д╕дусь дивився на Олега, не зводячи очей.

- А по-друге, любов до природи. - Олег п╕дв╕вся ╕ присунув ст╕лець до стола. - ╤, вибач мен╕, можна, коли прийде час, я тоб╕ все сам розпов╕м? - в╕н глянув на д╕да й додав. - Але я в╕дпов╕в щиро ╕ правдиво.