Читать «Науково-фантастична пов╕сть "Програм╕ст".» онлайн - страница 27

- Помиля╓тесь! - митт╓во вигукнув Олег.

В╕н почав розкидати ненависн╕ комп'ютери, але к╕мната не зменшувалася, а ставала б╕льшою, а комп'ютер╕в було багато-багато. Ц╕╓╖ мит╕ Олег проки-нувся. Побачивши у в╕кн╕ д╕да ╤вана, в╕н полегшено з╕тхнув.

Ц╕лий день Олег насолоджувався можлив╕стю н╕ про що не думати й пере-бувати в повн╕й незалежност╕ в╕д св╕ту, який залишився за межами царства природи. Мандруючи хвилястими стежками, знову знайомився з мешкан-цями л╕су ╕ вони досить швидко звикали до нього. Увечер╕ в╕н довго дивився як сонце ховалося за обр╕й. Це було незабутн╓ видовище. Н╕хто б╕льше не тривожив його у снах. Нарешт╕ в╕н м╕г розслабитися й спок╕йно в╕д╕спатися. Час лет╕в непом╕тно. В╕дпочивши, Олег почав д╕яти.

- Що це таке? - здивовано мовив д╕д ╤ван, спостер╕гаючи за тим, як Олег заносить у хату невеличкий сейф.

Як т╕льки сейф торкнувся п╕длоги, все навкруги задрижало ╕ три м╕цних зал╕зних стержня, зробивши отвори в п╕длоз╕, заглибилися на десятки метр╕в у землю. Ц╕╓╖ мит╕ сейф зб╕льшився ╕ поверх нього утворився м╕цний захис-ний шар. Пот╕м його огорнуло силове поле. Олег натиснув на пульт ╕ по центру замигот╕в червоний сигнал.

- Цей сейф буде стояти у тебе три дня, - сказав Олег. - Якщо я не повер-нуся, на планет╕ почнеться щось схоже на армагедон. Будуть падати л╕таки, зриватися з орб╕ти супутники, весь зв'язок буде знищено, корабл╕ ╕ п╕дводн╕ човни теж в одну мить перетворяться на купу зал╕за. Але все це буде спрямовано не проти людей, скор╕ше це буде очищення планети в╕д зла. Я зроблю все, щоб цього не в╕дбулося. А в цьому л╕с╕ тоб╕ абсолютно н╕чого не буде загрожувати. Якщо я не повернуся, то мене вже нема╓, ╕ тод╕ це буде останн╕й аргумент.

Д╕д ╤ван пов╕льно наблизився до Олега й об╕йняв, як тод╕, коли вони поба-чилися вперше.

- Роби, синку, що треба, як я тебе колись вчив, - мовив в╕н.

- ╤ ще, д╕ду, якщо я повернуся ╕ не зможу зупинити прилад, то це вже буду не я.

Д╕д ╤ван мовчки глянув на Олега, покачав головою ╕ пов╕льно п╕шов.

Решта дня пройшла у звичних клопотах. Т╕льки ввечер╕, перед прощанням, л╕сник зм╕нився. В╕н став пов╕льним ╕ засмученим. Сид╕в на лавц╕ ╕ спосте-р╕гав за тим, як Олег збирався у дорогу.

- Бувай, д╕дусь, - лаг╕дно сказав Олег ╕ потис жилаву руку л╕сника.

- З богом, я чекатиму на тебе, - мовив д╕д ╤ван.

Олег с╕в у джипа ╕ натиснув на газ. Л╕сник стояв нерухомо, аж поки машина зовс╕м не зникла з виду.

Олег ╖хав нер╕вною дорогою, обминаючи горби, поступово залишаючи л╕с ╕ вс╕ при╓мн╕ спогади за спиною. На його голов╕ була ср╕бляста шапочка, яку в╕н не зняв жодного разу, перебуваючи у л╕сника. Машин було небагато. Де-не-де почали зустр╕чатися невеличк╕ будиночки. Вздовж дороги, наче солдатики, вишикувалися стовпи, як╕ , як атланти, п╕дтримували, але не небо, а л╕н╕╖ електропередач.

Почав моросити дощ, в╕дбиваючи по склу незнайому мелод╕ю. Чим дал╕, тим менше автомоб╕л╕в траплялося на дороз╕. Раптом небо зблиснуло ╕ через к╕лька секунд вдарив гр╕м. Велик╕ дощов╕ крапл╕ щосили били по джипов╕, наче заблукавший подорожн╕й просився сховатися в╕д негоди. Небо знову засяяло блискавкою ╕ вона вдарила у стовп, який митт╓во попав в об╕йми вогню ╕ пов╕льно нахиляючись, наче поранений во╖н, упав на землю, перегородивши дорогу. Дроти переплелися, розкидаючи довкола ╕скри.