Читать «Науково-фантастична пов╕сть "Програм╕ст".» онлайн - страница 26

- Добре, - сказав л╕сник. - У кожного сво╖ страхи ╕ сво╓ життя. - В╕н прибрав з╕ столу ╕ додав. - Поспиш, чи оглянеш мо╖ волод╕ння?

- П╕ду в л╕с, набиратися сил.

- ╤ди, хлопчику, - мовив по-батьк╕вськи, - тоб╕ природа допоможе.

Л╕с зустр╕в Олега при╓мною прохолодою. В╕н прямував знайомими стежка-ми, згадуючи, як колись давно л╕сник вчив його премудростям свого ремесла. Це було так ц╕каво ╕ незвично, що Олег м╕г слухати його годинами. В╕н вивчав повед╕нку зв╕р╕в ╕ птах╕в, годував ╖х з рук ╕ був надзвичайно щасливий, ╓днаючись з л╕сом. Два св╕ти - св╕т людей з ус╕ма здобутками цив╕л╕зац╕╖ та св╕т незаймано╖ природи - переплелися м╕ж собою. На як╕йсь час пекучий поклик пращур╕в заволод╕в Олегом, але пот╕м його знову покликало нестримне життя м╕ста. ╤ от Олег знову тут, в цьому царств╕ спокою, де, не зважаючи на плин часу, все залишилося, як було колись.

"Ск╕льки ще ╓ св╕т╕в, не п╕знаних людиною? - думав Олег. - Один з них мен╕ добре в╕домий. Якби м╕г, залишився б тут назавжди".

За кущем неподал╕к щось зашаруд╕ло ╕ за мить зв╕дти вистрибнув за╓ць. Забивши крилами, у небо злет╕в птах. По стовбуру дерева стрункими рядами п╕дн╕малися й спускалися мурахи. Майже поруч пурхала зграйка метелик╕в.

Олегу несамовито захот╕лося лягти у духмяну, сповнену чар╕вними непере-вершеними запахами траву ╕ забути про все на св╕т╕. П╕дкоряючись цьому непереборному поклику, в╕н ус╕м т╕лом припав до земл╕. Ц╕╓╖ мит╕ йому зда-лося, що земля диха╓, наче жива, ╕ прагне розпов╕сти ус╕ та╓мниц╕, що прихо-ван╕ за лаштунками часу, в╕д самого ╖╖ народження аж донин╕.

Розд╕л 11.

Небезпечне повернення.

Олег повернувся до д╕да ╤вана у гарному настро╖. Вони довго розмовляли, згадуючи минуле. За спогадами не пом╕тили, як настала н╕ч. Небо було встелено з╕рками ╕ м╕сяць з ц╕кав╕стю спостер╕гав за ними.

- В╕дпочивай, синку, - сказав д╕д ╤ван, розстеливши л╕жко. - Ще наговори-мося.

Олег л╕г ╕ т╕льки заплющив оч╕, як ним одразу заволод╕в сон. Перед ним проносилися нев╕дом╕ св╕ти, а в╕н все плив у далеч╕нь, яка вабила незнаним та╓мним майбутн╕м. Неспод╕вано пом╕ж при╓мних картинок з'явилися силуети ╕ в╕д ╖х присутност╕ стало не по соб╕. Т╕╓╖ ж мит╕ Олег опинився у прим╕щенн╕, заставленому комп'ютерами. ╥х було дуже багато, ╕ жоден не працював.

"Якась майстерня? - промайнула думка. -Дуже дивна."

Олегу захот╕лося швидше покинути це м╕сце ╕ в╕н почав протискатися до виходу, але зробити це було не просто. Прох╕д м╕ж машин був надто вузький ╕ незручний. Зненацька ув╕мкнувся мон╕тор в одного з комп'ютер╕в, пот╕м - у другого ╕ наче святков╕ вогники одразу запрацювали вс╕ машини, що знаходилися у к╕мнат╕. Олег увесь стиснувся в╕д неспод╕ванки й давлячого в╕дчуття страху, ╕ зупинився.

"Назад дороги нема╓," - неспод╕вано почув в╕н. Рвучко оглянувся та не по-м╕тив н╕кого.

"Тут ╕ залишишся," - прозвучало знову.

Олег крутився на м╕сц╕, намагаючись побачити, хто з ним розмовля╓. Рап-том у глибин╕ прим╕щення знову пом╕тив силуети. Один з них був схожий но Протера, обличчя ╕ншого нагадувало обличчя Клатрона.