Читать «Науково-фантастична пов╕сть "Програм╕ст".» онлайн - страница 24

- Все, назад дороги нема╓, - зал╕зним голосом сказав в╕н. - ╤ в слабких ми б╕льше грати не будемо. - Одразу включив мотор ╕ натиснув на газ. Чорний джип схожий на фортецю, стр╕мко ви╖хав з гаража, за к╕лька секунд набрав шалену швидк╕сть ╕ помчав по шосе.

Розд╕л 10.

╤нше життя.

Олег повертався у м╕сто, в╕н добре знав, куди саме потр╕бно д╕статися. Джип швидко долав к╕лометри. Олег м╕цно тримав кермо ╕ спостер╕гав за тим, як поруч проносилися дерева. Незабаром почали виростати багатоповерх╕вки, ╖х ставало все б╕льше. Джип заскавучав ╕ зупинився. Олег виглянув у в╕кно ╕ побачив, що у квартир╕ на третьому поверс╕ горить св╕тло.

В╕н п╕днявся сходами ╕ подзвонив. Якийсь час за дверима було тихо, пот╕м в╕н почув кроки ╕ за хвилину у замку повертався ключ.

- Вам кого? - запитав його високий вродливий чолов╕к. Це був Павло.

- Хто це так рано до нас прийшов? - почув Олег голос Марини.

- Сам не знаю, - в╕дпов╕в ╖й Павло.

Олег почув швидк╕ кроки ╕ побачив Марину. Вона якусь мить здивовано дивилася на нього, а пот╕м нахмуривши брови, запитала чолов╕ка:

- Нав╕що в╕дчинив чуж╕й людин╕? Хто ви? - звернулася вона до Олега.

- Я помилився будинком, - в╕дпов╕в Олег.

Ц╕╓╖ мит╕ Олег побачив,як сходами п╕дн╕маються В╕ктор ╕ В╕ра, ╕ мимовол╕ зробив к╕лька крок╕в ╖м на зустр╕ч. Та давн╕ друз╕ пройшли повз нього, наче бачили вперше.

- Марино, до вас г╕сть? - запитав В╕ктор, вказуючи на Олега.

- Та н╕, ми не зна╓мо цього чолов╕ка, - була в╕дпов╕дь. - Заходьте швидше, ми на вас чекали.

Олег сумно опустив голову. Почувши, як повернувся ключ у замку, востанн╓ кинув погляд на зачинен╕ двер╕, ╕ став пов╕льно спускатися сходами.

"Не вп╕знали, - думав Олег. - ╤ я н╕чого не можу зробити. Я можу перев╕-рити, чи це ╖х т╕ла, чи це енерго╕нформац╕йн╕ клони, як╕ легко можна ан╕г╕лю-вати, але тод╕ я видам себе. Якщо це ╖х т╕ла, св╕дом╕сть яких контролюють, я м╕г би шутером в╕дновити ╖х св╕дом╕сть, поставивши себе ╕ ╖х п╕д удар, але це недоц╕льно. Люб╕ мо╖, я йду в╕д вас, але я прийду по вас ╕ тод╕ мене вже н╕хто не зупинить."

Олег с╕в у джипа, механ╕чно включив мотор ╕ машина рушила з м╕сця. Швидко обминаючи знайом╕ вулиц╕, в╕н ви╖хав на головну дорогу. Серце шалено билося у грудях, а перед очима пост╕йно з'являлися обличчя Марини ╕ Павла, В╕ри ╕ В╕ктора. Олег стиснув голову руками, на дол╕ секунди загубившись у час╕, пот╕м м╕цно тримаючи кермо, щосили натиснув на газ. Машина стр╕мко набирала швидк╕сть. Олег мчав уперед, поступово позбавля-ючись переживань ╕ душевного болю.

Машини з диким ревом проносилися поруч. Ск╕льки тривали ц╕ шален╕ перегони Олег не знав, та й не хот╕в знати. В╕н дивився перед собою, наче хот╕в заглянути у майбутн╓, але воно було приховано в╕д Олега, так само як небокрай, пост╕йно наближаючись весь час залишався надто недосяжним.