Читать «Науково-фантастична пов╕сть "Програм╕ст".» онлайн - страница 22

можливо, попрощатися назавжди. Серце стиснулося ╕ стало наст╕льки боляче, наче у грудях була палаюча вуглина. Обернувся й побачив, як, вилет╕ла на к╕лька метр╕в ст╕на. Т╕╓╖ ж мит╕ кр╕зь вогняну перешкоду вистрибнув Протер.

- Щоб ти пропав, - сердито сплюнув Олег ╕ поб╕г хвилястими вулицями. Пересл╕дувач не в╕дставав. ╤з рук Протера вил╕тали вогнян╕ кул╕. Навкруги запалали дерева, переверталися машини. Олег почувався, наче зв╕р, на якого полюють досв╕дчен╕ мисливц╕. В╕н б╕г зигзагами, спритно ухиляючись в╕д атак, ховаючись за дерева ╕ будинки. Перед очима, наче рят╕вна соломинка, виникла станц╕я метро.

"Б╕гти усередину, - пронеслося в голов╕. - Небезпечно! Метропол╕тен - це ж царство електрон╕ки! Напевне через супутники вони сканують людей. Товстелезн╕ ст╕ни метропол╕тену ╕ сотн╕ тисяч людей повинн╕ замаскувати мене, - зрад╕в в╕н. - Чи буде саме так? Я мушу ризикнути."

В╕н заскочив у зал, автоматично д╕ставши з кишен╕ магн╕тну картку, але вона не спрацювала. Тод╕ Олег перескочив через зал╕зного вартового, помчав сходами ╕ саме встиг заб╕гти у вагон. Двер╕ зачинилися, по╖зд рушив ╕ т╕льки тепер Олег обережно виглянув у в╕кно.

"Вдалося! - тяжко дихаючи, думав в╕н. - Гарний початок сп╕впрац╕". Сумн╕в╕в в╕дносно цього у Олега вже не було. Залишалося т╕льки гадати, який сюрприз йому приготувала доля.

По╖зд зупинився ╕ Олег виб╕г на перон. Люди, наче мурашки, посп╕шали у сво╖х справах, м╕ж сво╖х стало затишно. Було трохи часу для перепочинку ╕ Олег вир╕шив просто ╕ти, щоб заспоко╖тись ╕ з╕братися з думками. Ескалатор пов╕льно п╕дн╕мався угору.

На якусь мить Олегу здалося, наче все в╕дбува╓ться не з ним, що це було погане к╕но, на яке потрапив випадково ╕ яке не хот╕лось дивитись до к╕нця, тому ╕ покинув к╕нозал ран╕ше. Неспод╕вано прям╕с╕нько перед собою Олег побачив колишнього однокласника.

- Яка зустр╕ч! - усм╕хнувся той.- Роки плинуть, а ми не зм╕ню╓мося. У тебе як╕сь справи?

- Занадто важлив╕, хай би ╖м грець, - митт╓во в╕дпов╕в Олег.

- Отже, не поговоримо, - зрозум╕в однокласник. - Давн╕м друзям потр╕бно прид╕ляти час, - неспод╕вано сердито сказав в╕н, - ╕накше друз╕ можуть стати ворогами, - проц╕див кр╕зь зуби ╕ Олег побачив незнайомий колючий погляд.

- Не зараз, - нетерпляче мовив Олег й обережно глянув назад. Ц╕╓╖ мит╕ од-нокласник схопив його за горло й почав душити.

"Знову?" - промайнуло блискавкою. Олег швидко схопив його за руку й р╕зко нахилившись, перекинув через себе. Не оглядаючись, знову поб╕г, шукаючи порятунку м╕ж знайомих та незнайомих вулиць р╕дного м╕ста.

Тяжко дихаючи, в╕н плутав м╕ж домами, в такт крокам серце несамовито билося у грудях. Раптом неподал╕к Олег пом╕тив патруль м╕л╕ц╕╖. Найперше, що йому прийшло у голову: б╕гти до них.

"Господи, а що я ╖м скажу? - подумав Олег. - Що мене пересл╕дують люди з мереж╕? Що вони схож╕ на нас ╕ це дуже небезпечно? Що вони можуть ке-рувати св╕дом╕стю людей?"

К╕лькох секунд вистачило, аби прийняти р╕шення. Проковзнувши через арку м╕ж домами, Олег потрапив на кв╕тучу каштанову алею. Лише дво╓ закоханих йшли стежиною й розмовляли. Зненацька пролунали постр╕ли. Олег автоматично в╕дскочив уб╕к ╕ покотився по трав╕. У нього стр╕ляли т╕ сам╕ тро╓ м╕л╕ц╕онер╕в.