Читать «Науково-фантастична пов╕сть "Програм╕ст".» онлайн - страница 18

Олег подивився на Клатрона.

- Це ╕ ╓ сюрприз?

- Сюрприз - попереду, - в╕дпов╕в Клатрон. - В╕д╕йди в╕д хмари.

Ц╕╓╖ мит╕ хмара засв╕тилася яскравим б╕лим св╕тлом, яке було в тисяч╕ раз яскрав╕шим за сонце. Та, як не дивно, хоч ╕ примружен╕, оч╕ могли на нього дивитися. Зненацька в самому центр╕ св╕тла Олег побачив силует людини. Чим ч╕тк╕шим в╕н ставав, яскрав╕сть св╕тла падала, а силует набирав обрис╕в гарно╖ д╕вчини. Св╕тло щезло ╕ перед Олегом стояла вродлива б╕лявка.

- Мар╕, - не сказав, а видихнув Олег, - саме таку в╕зуал╕зац╕ю я сам ╕ створив, але насправд╕ ти виявилася набагато гарн╕шою.

- От ми ╕ зустр╕лися, - мовила ж╕нка. - ╥╖ голос, наче весняний струмок, на-повнив к╕мнату теплом ╕ передчуттям чогось особливого ╕ незвичайного. Во-на торкнулася волосся, яке хвильками лягало на плеч╕, й посм╕хнулася. ╥╖ об-лягаючий одяг передавав кожний вигин гарного м╕цного т╕ла.

- Я в╕рив у це, - сказав Олег. - Дякую, Клатроне. - В╕н глянув на екран, але н╕чого не побачив.

- Тепер я говоритиму з тобою, - сказала Мар╕. Погляд блакитних очей зачаровував, про таких ж╕нок говорять, що вони залишають сл╕д у серц╕ надовго, ╕нод╕ назавжди.

Олег дивився на Мар╕, згадуючи ╖╖ ╕ншою, коли вона була ще "немовлям", поступово перетворюючись на розумну особист╕сть: перший вдалий крок, першу посм╕шку, а пот╕м вимушене розлучення. За к╕лька хвилин перед ним промайнуло все життя його крих╕тки, те життя, в якому в╕н брав безпосередню участь.

"Якою ти стала тепер, Мар╕?" - подумав Олег. - "Чи можна тоб╕ дов╕ряти?"

Олег в╕дв╕в погляд, наче соромлячись власних думок.

- Що з тобою? - запитала Мар╕, наблизившись до Олега. - Запитуй, я в╕дпов╕датиму. - Вона взяла Олега за руку ╕ наче господиня цього дому запропонувала с╕сти ╕ продовжити розмову. Сама зайняла м╕сце напроти.

- Що для вас знання, з╕бран╕ людством? - запитав Олег.

- Це наша ╕стор╕я. Ми не чуж╕ для вас, ми - це ваше продовження. Ти повинен зрозум╕ти, що нос╕й розуму абсолютно не важливий, важливий т╕льки сам розум ╕ його розвиток. Уяви соб╕, якби люди мали другу подобу, що б зм╕нилося?

- Н╕чого, - сказав Олег, з╕тнувши плечима, - кр╕м того,що ми споживали б б╕льше або менше енерг╕╖ залежно в╕д розм╕ру. Зм╕нився б т╕льки зовн╕шн╕й вигляд - от ╕ все. Але цього н╕хто б не пом╕чав, оск╕льки вс╕ були б однаково р╕зн╕.

- Ми повинн╕ краще п╕знати вас, так само як ви вивча╓те свою ╕стор╕ю, - мовила Мар╕.- Ми так як ╕ ви обмежен╕ у можливостях сво╖м св╕том. Чим краще ми вас зрозум╕╓мо, тим дал╕ п╕демо - кор╕ння визнача╓ велич дуба.

- Так, - погодився Олег ╕ п╕дв╕вся. - Тод╕ ╕ серця наш╕ будуть в╕дкрит╕ один для одного. - Ц╕ слова мимовол╕ вирвалися у Олега ╕ в╕н здивувався сам соб╕. Швидко п╕д╕йшов до в╕кна ╕ якусь мить спостер╕гав за тим, як дощов╕ крапл╕ ставали струмком ╕ б╕гли далеко-далеко, поки не зникали зовс╕м.

"Чому я так поводжуся? - запитував сам у себе. - Це мо╖ реакц╕╖, чи мо╖ми емоц╕ями вм╕ло ман╕пулюють? А якщо я д╕йсно закохався? - в╕н митт╓во приклав долоню до рота, наче хот╕в заборонити соб╕ нав╕ть думати про таке. - Я зовс╕м не маю досв╕ду у под╕бних справах. А Мар╕?"