Читать «Науково-фантастична пов╕сть "Програм╕ст".» онлайн - страница 15

- Почався саморозвиток, який без втручання не спинити, - сказала В╕ра.

- Чому не допов╕ли про це ран╕ше? - незадоволено мовив Лев Борисович. - Олега до мене, негайно, - передав професор по внутр╕шньому зв'язку.

За хвилину Олег був у каб╕нет╕.

- Що в╕дбува╓ться? - р╕зким тоном зустр╕в його професор.

- Н╕чого незапланованого, - була в╕дпов╕дь.

- Ти повинен був пов╕домити мене.

- Я все контролюю.

- Сумн╕ваюся. Твоя група не в захват╕ в╕д останн╕х под╕й ╕ я також.

- Страх позбавля╓ вас здорового глузду, - митт╓во в╕дпов╕в Олег. - Ми мали на мет╕ - створити штучний ╕нтелект й допомогти йому максимально розвинутися. ╤ тепер, коли результати експерименту просто вражаюч╕, ви да╓те задн╕й х╕д?

- Ми переста╓мо ╖╖ контролювати, а я цього н╕коли не допущу!

- Ми не уявля╓мо ╖╖ св╕т. Для нас це оболонка програми, але нам не в╕дом╕ ╖╖ можливост╕.

- Загроза ста╓ надто реальною. Програму треба знищити ╕ крапка! - професор вдарив кулаком по стол╕ ╕ швидко встав. - Знищити!

- Н╕коли! - р╕шуче в╕дпов╕в Олег. - Це мо╓ дитя ╕ не вам вир╕шувати його долю. Мен╕ плювати на ваш╕ страхи! Я знайду з Мар╕ сп╕льну мову.

- Це виключа╓ться, - зал╕зним голосом сказав Лев Борисович. - З ц╕╓╖ мит╕ проект "Альфа" закритий!

Под╕╖ наступного дня вся група запам'ятала у найдр╕бн╕ших деталях. ╤нститут, де проводилися досл╕дження, з самого ранку був оточений в╕йськовими. На кожному поверс╕ патрулювали озбро╓н╕ вояки. Серце проекту - головний комп'ютер з Мар╕ - охоронявся найпильн╕ше. Через живу ст╕ну охоронц╕в не м╕г проникнути н╕хто.

Операц╕╓ю керував сам професор. В╕н в╕ддавав накази л╕кв╕довувати все, не залишаючи нав╕ть найдр╕бн╕шо╖ згадки про те, що в╕дбувалося тут. Надпотужним електромагн╕тним випром╕нюванням знищувалася ╕нформац╕я на жорстких дисках, сам╕ ж диски з процесорами, материнськими платами й ╕ншими комплектуючими розчиняли в кислотах. Полум'я поглинало роки тяжко╖ прац╕, руйнуючи виплекан╕ над╕╖ й залишаючи по соб╕ лише чорн╕ провалля пам'ят╕.

- Покинути прим╕щення, - в╕ддав наказ Лев Борисович.

Олег, який весь час сид╕в за сво╖м робочим столом, байдуже спостер╕гаючи за цим, пер- ший попрямував до виходу. Йшов пов╕льно, наче в╕дм╕рював кроками шлях, який довелося пройти до ц╕╓╖ мит╕. Обернувшись востанн╓, щоб подумки попрощатися, мимовол╕ здригнувся. Головний комп'ютер, наче зграя ядовитих зм╕й, насолоджуючись розк╕шною здобиччю, об╕йняли язики полум'я. Олегу здалося, що кр╕зь це пекуче марево в╕н побачив обличчя Мар╕. Б╕льше, аж поки опинився на вулиц╕, в╕н не м╕г пригадати н╕чого. Лише туман перед очима ╕ чи╖сь начеб-то знайом╕ голоси.

- Олегу, Олегу, отямся, - тихо-тихо, наче колискова, лунали слова.

Щось солене ковзнуло по щоц╕ ╕ Олег розплющив оч╕. Над ним нахилилися Марина ╕ В╕ра, вони плакали, витираючи руками сльози. Павло ╕ В╕ктор допомогли йому п╕двестися.

- Що з╕ мною? - тихо запитав Олег.

- Ми разом вийшли з прим╕щення. Ти збл╕д ╕ був зовс╕м не схожий на себе. Як т╕льки с╕в на лавку, втратив св╕дом╕сть, - сказав Павло.