Читать «Морфій» онлайн - страница 297
Щепан Твардох
73
Це мій син
74
Вітаю вас у лавах німецького народу, пане Віллеманн.
75
Прагну
76
— Ви певні, що вона тут ув'язнена? — Так. — А звідки ви це знаєте? — Просто знаю.
77
— Якщо її заарештували, пане, це означає, що вона щось зробила. Що вам до неї? Ви жили у Варшаві до війни, ви не з Райху, так?
78
Скоріш за все, мається на увазі сталевий піхотний шолом, що в часи Першої світової замінив собою пікельгельм.
79
Ваймарська республіка — німецьке державне утворення, офіційна назва — Німецька Держава, існувала в 1919–1933 роках, її існування закінчилося з приходом до влади Гітлера.
80
Гестапо.
81
Воював з польськими повстанцями за Верхній Шльонськ.
82
— Але ви німець?
83
Так, так, звісно, був громадянином Польщі.
84
— У часі війни все політичне, хоч що візьми — політичне.
85
— Ви ж не думаєте, що я міг би закохатися в жидівську шмату, правда ж? З іншого боку, хіба можна наказати серцю?
86
— Кохання має свою ціну, пане Віллеманн.
87
— Це неминуче.
88
— Так, і скільки ж?..
89
— Двох тисяч доларів має вистачити.
90
Тут неточна цитата з Франсуа де Лярошфуко, котра в оригіналі закінчується фразою «чинимо за страхами».
91
— Домовлено.
92
Німецький привіт — назва офіційного вітання Третього Райху.
93
Символ польських націоналістів, поєднує в собі зображення двосічної сокири та орла, від чого й походить назва.
94
Правила хорошого тону, етикет.
95
Ян Кілінський — варшавський швець, один із провідників повстання 1794 року.
96
— Що тепер?
97
— Зачекайте хвилинку. Зараз її випустять.
98
Фотоапарат компанії «Leica».
99
— Це обличчя героя війни, покидьку! Відвали!
100
— Мій сину, мій любий, загублений сину!
101
Залізний Хрест першого класу
102
Не бий його, негайно припини його бити, не бий його!
103
Я люблю тебе, тату…
104
— Кайзер відрікся.
105
Тату, де твоя шпага?
106
— Виходь. — Я просто хотів попрощатися. — Ну то прощайтеся, і йди.
107
— Давай прощайся і пиздуй звідси, але швидко.
108
— Прощавай, синку. До зустрічі.
109
Залізний Хрест першого класу і нагрудний знак за поранення.
110
Тихо приходить ніч.
111
— Це велика честь — познайомитися з такою дамою.
112
— Я можу все відкинути…
113
— Пане графе, я знаю, що так не личить, але я вже не витримую: можна запросити вас на танець?
114
Кров і честь також покинув.