Читать «Масандрівський протокол. Джерела і наслідки.» онлайн - страница 3

2. Інформаційно-психологічне протистояння

26 серпня 1991 р., після прийняття Декларації про незалежність України, першу офіційну заяву стосовно кордонів, робить прес-секретар Б. Єльцина П. Вощанов. Він починає з пояснення, що його заява стосується, головним чином, Криму, Донбасу і Північного Казахстану, які мають значне російське населення. «Якщо ці республіки увійдуть до складу Союзу з Росією, те проблеми немає. Але якщо вони виходять, ми повинні потурбуватися про населення, що мешкає там, і не забувати, що ці землі були освоєні росіянами. Росія навряд чи погодиться віддати їх так легко» («Рейтер», 27 серпня 1991 р.). 27 серпня Б.Єльцин підтверджує свою позицію щодо кордонів («Радіо Київ», 19-00 за Гринвічем, 27 серпня 1991 р.; «ТАРС», 27 та 29 серпня 1991 р.). А після цього, як за командою, розговорилися всі «нові демократи»: Собчак, Попов, Руцькой. Всі сходилися на одному: в Україні склалась «надзвичайна ситуація», тому, ставлячи територіальні претензії, слід не допустити ніякого відокремлення – «не пущать».

29 серпня 1991 р. для запобігання відходу України від Союзу да Києва прибувають делегації на чолі з Собчаком і Руцьким, яких зустріла багатотисячна демонстрація. Своїх цілей російські парламентарі не досягли, але перша поступка була зроблена підписанням «шлюборозлучного» комюніке, у якому передбачено «спільні зусилля» для запобігання «неконтрольованого розпаду Союзу». Так Україна позбавила себе можливості прийняття рішень, з якими не погоджувалась Росія. Визнано потребу в тимчасових міждержавних структурах на перехідний період з участю «суб’єктів колишнього СРСР». Всім республікам запропоновано приготуватися до підписання економічного договору, реформування радянських збройних сил, створення системи колективної безпеки і закликано їх «не удаватися до односторонніх рішень, які стосуються стратегічних сил». Таким чином 27 серпня Б. Єльцин погрожує Україні територіальними претензіями, а 29 серпня його «бояри» знову підтверджують статті договору 1990 року про територіальну цілісність обох країн і права їхніх громадян.

Але є результат, і він такий: «надзвичайна ситуація», яка виникла після прийняття Декларації про незалежність України, спонукала Москву взяти під контроль підписання Спільного міжпарламентського комюніке про запобігання неконтрольованому розпаду Союзу, яким вимагається узгодження дій сторін. Цим визнавалося, що рух України до незалежності безповоротний, але він підконтрольний.