Читать «Масандрівський протокол. Джерела і наслідки.» онлайн

Володимир Безкоровайний

Масандрівський протокол. Джерела і наслідки.

1. Джерела проблем Криму, Севастополя і Чорноморського флоту

В останні роки правління Горбачова устремління Б. Єльцина й Л. Кравчука збіглися в прагненні звільнитися від оков центру, при цьому в глибині помислів Л. Кравчук мав бачити Україну в оновленому Союзі «незалежною й суверенною», а Б. Єльцин планував замінити «оновленою Росією» старий імперський центр, що Україні зовсім не підходило. У всіх республіках СРСР демократичні процеси розвивалися під впливом національної історії й традицій. В Україні давалося взнаки 350-річне перебування в складі Російської імперії, і традиції національно-визвольної боротьби мали багатовікове коріння, процес самовизначення нації йшов під сильним впливом Руху у бік повної незалежності. (Після досягнення своєї історичної мети – незалежності Рух трансформується у своєрідну «імунну систему незалежності України»).

Спустошена після падіння комунізму ідеологічна ніша в суспільні свідомості росіян швидко заповнювалася традиційним націонал-шовінізмом. Білоруси тримали рівняння на Москву. Зовсім природно, що з досягненням мети – звільнення від горбачовського центру перед Б. Єльциним і його оточенням на передній план виходила вже протилежна проблема: як зупинити стрімкий процес демократизації, а точніше «розвал». Треба було своєчасно «загальмувати», щоб республіки не повтікали з майбутнього Союзу. Ключовим завданням для Б. Єльцина було не втратити Україну, в якій під впливом Руху центоробіжні сили стрімко наростали й набували незворотності. Інші республіки колишнього СРСР уважно відстежували ситуацію саме в Україні.

Москва як центр колишнього СРСР має всі необхідні напрацювання щодо кожної національної республіки. Тому у міжреспубліканських відносинах при намаганні республік не ввійти в оновлений Союз Росія попереджує про «можливий перегляд кордонів» – автором ідеї є Б. Єльцин. Територіальні претензії Росії міцно пов’язані з «проблемою» захисту російськомовного населення за кордоном Росії. Оголосивши своє право на захист діаспор, Росія заздалегідь підштовхнула розвиток сепаратистських настроїв у всіх республіках колишнього СРСР. Кремль не планує захищати російськомовних громадян США, Канади або Німеччини – Б .Єльцина цікавлять виключно республіки колишньої імперії, тепер вони опинились в межах геополітичних інтересів Росії.

Оскільки серпневий заколот відбувався в Москві, то по Києву танки не їздили, і ніхто нікого не арештовував. Тому на час розпаду СРСР на всіх керівних посадах в Україні збереглись комуністи. Після заборони Б. Єльциним КПРС його оточення, оцінивши ситуацію в Києві, запанікувало, що в Україні «прагнуть зберегти комуністичний режим в окремо взятій республіці». Б. Єльцин також думав, що загроза «невходження України в Союз» іде саме від українських комуністів. Щоб загальмувати «шлюборозлучний процес» і виключити можливість невходження України в «оновлений Союз», Росія висуває претензію на володіння Чорноморським флотом (ЧФ), згодом поєднуючи її із проблемою його базування. При цьому команда Б. Єльцина в повному обсязі використовує занижену самооцінку київської влади, яка все своє життя своєчасно і беззастережно виконувала вказівки Москви. За нових умов ця «національна традиція» реалізовувалась «політикою поступок» Л. Кравчука і його оточення.