Читать «Масандрівський протокол. Джерела і наслідки.» онлайн - страница 5

Володимир Безкоровайний

Протистояння у питаннях належності Криму і Севастополя, належності і базування ЧФ стало найважливішою перепоною у нормалізації стосунків між Москвою та Києвом. Дискредитація КПРС після заколоту і розпад СРСР дали росіянам змогу тлумачити передачу Криму як «незаконну», тому що рішення ухвалювало партійне керівництво, а урядові структури Росії його лише документально оформляли. Міністр закордонних справ Росії Козирев кваліфікує передачу Криму Україні як «політичне рішення колишнього політбюро». Алі ця позиція хистка, адже всі рішення того часу відпрацьовувались у ЦК КПРС, а потім розглядалися й ухвалювалися відповідною верховною радою. Державою керувала КПРС.

Інше ускладнення мало етнічниі підстави. У Криму згідно з переписом 1989 року росіяни становили 67% населення, тоді як українці лише 25,8%. Більше того, 47,4% українських мешканців півострова вважали російську мову рідною.

Під впливом Народного Руху в Україні в 1990 і 1991 роках швидко наростала боротьба за суверенність та незалежність. Проти демократизації Криму, спекулюючи етнічними відмінностями регіону, боролася все ще достатньо ефективна агітаційна машина обкому КПУ. Щоб не втратити владу на півострові та ввійти в Новоогарьовський процес як рівноправний суб’єкт Союзу, кримським елітам, що боялись активізації кримських татар під впливом Руху, треба було не допустити проникнення націоналістичних рухів з України. Обком КПУ, дискредитуючи демократичні намагання Руху, залякував мешканців Криму українізацією. За цих умов у Криму природно формувався настрій до автономії і сепаратизму. Місцевий референдум щодо автономії у січні 1991 року зібрав 93,3% ствердних відповідей на питання: «Чи ви згодні з відновленням Кримської АРСР як суб’єкта СРСР і учасника союзного договору?» Верховна Рада УРСР затверджує волевиявлення кримчан законом «Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки».

Після заколоту у вересні 1991 року кримський парламент, що віддзеркалював своєю більшістю склад колишнього обкому, проголошує суверенітет півострова як складової частини України. Це було перехідне рішення парламенту з прицілом на Новоогарьовський процес. Але після «поховання Новоогарьовського процесу в Біловезькій Пущі» 7–8 грудня 1991 року завдяки цим рішенням стартує кампанія з перетворення Криму та Севастополя в яблуко незгоди між Москвою та Києвом.