Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 68

Полювання на відьом завжди викликало у Дісмаса огиду. Ще дитиною він став свідком жахливої страти трьох дівчат — їх спалили живцем, муки тривали декілька годин. Усі боялися відьом. Навіть Лютер визнавав це, хоча зараз має репутацію невіруючого. Відгодований граф, що вихваляється знайомством зі славнозвісними особами, гасає лісом у темряві замість того, щоб порати свою графиню або служницю в теплому ліжечку в своєму замку, і ніяких пояснень цьому нема.

— Вона мерзенна, — сказав Лотар. — Задрипанка.

Вважалося, що відьми мажуть зіллям речі, щоб наврочити.

Дісмас перехрестився.

— Благаю, ваша милосте, скажіть що саме ця потвора отруїла своїм диявольським варивом?

— Мою стайню.

Наткер та Анкс пирснули. Урочисте й поважне обернулося посміхом, але Дісмас утримався.

Лотар раптом розлютився:

— Відшмагати тих обох за нахабність!

— Не зважайте на них, мілорде. Вони послушники. Я сам їх покараю. Чи багато шкоди спричинено вашій стайні?

— Уся худоба полягла.

— Яке лиходійство! — промовив Дісмас і знову перехрестився.

— Молитимуся святому Губерту за вашу удачу.

— Кому?

— Святому Губерту, ваша милосте. Покровителю мисливців.

— А ще вона спакостила двері у церкві.

— Хай бог милує, — втретє перехрестився Дісмас. — Розшукуєте цього сукуба поблизу?

— Якби вона не втекла, то була б уже спалена. То що, монаше, може, бачив тут жінку?

— Ні. Але, благаю, опишіть нам її, щоб ми були напоготові протистояти цьому демону, якщо раптом зустрінемось із ним.

— Вродлива…

— Тоді нехай спакостить оце! — Наткер виразно потер свою матню.

— Благаю тебе, замовкни, брате! — докорив Дісмас. — Хвала Господу, ваша милосте, ми не бачили жодної жінки.

— Її звати Магда. Руде волосся. Довге. Кучеряве, як у нього…

Лотар указав на Дюрера.

— Руда! — Дісмас перехрестився вчетверте. — Істотно сатанинський знак.

— Натрапите на неї — приведіть до мене в Шрамберг. Віддячу щиро.

— Якщо я натраплю на неї, — сказав Наткер, — то я потраплю в неї!

Він і Конрад розреготалися.

Це вже було занадто для графа, який звик, як і більшість знаті, до плазування нижчих.

— Припни язика, монаше, бо вирву!

— На, візьми.

Наткер висолопив язика і непристойно покрутив ним.

— Брате, — прошипів Дісмас зціпивши зуби. — Поважай його світлість, коли твоя ласка.

— Взяти його! — наказав Лотар своїм людям.

Наткер та Анкс націлили свої аркебузи, ґноти шкварчали. Слуги Лотара залишилися верхи.

Лотар розлючено крутонув конем й помчав галопом у хащі, почт слідом.

— Йолопи, — сказав Дісмас Наткеру та Анксу.

— Ми не лижемо сраку Габсбургам, на відміну від тебе.

З-за скелі випірнув Конрад. Він підійшов до Наткера і добряче двинув його кулаком в обличчя.

Дісмас та Дюрер ще довго сиділи біля вогню, надто схвильовані, щоб поснути. Дісмас спостерігав за іскрами, як їх заносило у високе нічне небо, там вони єдналися з зірками і танцювали майже над Альпами у місячному сяйві.