Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 68
Крістофер Баклі
Полювання на відьом завжди викликало у Дісмаса огиду. Ще дитиною він став свідком жахливої страти трьох дівчат — їх спалили живцем, муки тривали декілька годин. Усі боялися відьом. Навіть Лютер визнавав це, хоча зараз має репутацію невіруючого. Відгодований граф, що вихваляється знайомством зі славнозвісними особами, гасає лісом у темряві замість того, щоб порати свою графиню або служницю в теплому ліжечку в своєму замку, і ніяких пояснень цьому нема.
— Вона мерзенна, — сказав Лотар. — Задрипанка.
Вважалося, що відьми мажуть зіллям речі, щоб наврочити.
Дісмас перехрестився.
— Благаю, ваша милосте, скажіть що саме ця потвора отруїла своїм диявольським варивом?
— Мою стайню.
Наткер та Анкс пирснули. Урочисте й поважне обернулося посміхом, але Дісмас утримався.
Лотар раптом розлютився:
— Відшмагати тих обох за нахабність!
— Не зважайте на них, мілорде. Вони послушники. Я сам їх покараю. Чи багато шкоди спричинено вашій стайні?
— Уся худоба полягла.
— Яке лиходійство! — промовив Дісмас і знову перехрестився.
— Молитимуся святому Губерту за вашу удачу.
— Кому?
— Святому Губерту, ваша милосте. Покровителю мисливців.
— А ще вона спакостила двері у церкві.
— Хай бог милує, — втретє перехрестився Дісмас. — Розшукуєте цього сукуба поблизу?
— Якби вона не втекла, то була б уже спалена. То що, монаше, може, бачив тут жінку?
— Ні. Але, благаю, опишіть нам її, щоб ми були напоготові протистояти цьому демону, якщо раптом зустрінемось із ним.
— Вродлива…
— Тоді нехай спакостить оце! — Наткер виразно потер свою матню.
— Благаю тебе, замовкни, брате! — докорив Дісмас. — Хвала Господу, ваша милосте, ми не бачили жодної жінки.
— Її звати Магда. Руде волосся. Довге. Кучеряве, як у нього…
Лотар указав на Дюрера.
— Руда! — Дісмас перехрестився вчетверте. — Істотно сатанинський знак.
— Натрапите на неї — приведіть до мене в Шрамберг. Віддячу щиро.
— Якщо я натраплю на неї, — сказав Наткер, — то я потраплю в неї!
Він і Конрад розреготалися.
Це вже було занадто для графа, який звик, як і більшість знаті, до плазування нижчих.
— Припни язика, монаше, бо вирву!
— На, візьми.
Наткер висолопив язика і непристойно покрутив ним.
— Брате, — прошипів Дісмас зціпивши зуби. — Поважай його світлість, коли твоя ласка.
— Взяти його! — наказав Лотар своїм людям.
Наткер та Анкс націлили свої аркебузи, ґноти шкварчали. Слуги Лотара залишилися верхи.
Лотар розлючено крутонув конем й помчав галопом у хащі, почт слідом.
— Йолопи, — сказав Дісмас Наткеру та Анксу.
— Ми не лижемо сраку Габсбургам, на відміну від тебе.
З-за скелі випірнув Конрад. Він підійшов до Наткера і добряче двинув його кулаком в обличчя.
Дісмас та Дюрер ще довго сиділи біля вогню, надто схвильовані, щоб поснути. Дісмас спостерігав за іскрами, як їх заносило у високе нічне небо, там вони єдналися з зірками і танцювали майже над Альпами у місячному сяйві.