Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 69
Крістофер Баклі
20. Магда
Дісмас прокинувся рано-вранці від гомону.
Було страшенно холодно. Вогнище згасло, а його ковдра стала лубом від морозу. Це що, Наткер гелгоче? Він визирнув з-під ковдри, щоб з'ясувати звідкіля гомін, і побачив, як Наткер вовтузиться біля возу, намагаючись щось витягти з потайного відсіку. Це нога? Так, нога. Оголена жіноча нога, яка скажено брикається.
— Анкс! Дивись, що я впіймав! — крикнув Наткер. — Вона жива! Ух! Велика! Хутчіш сюди, ти, ледачий бовдуре, допоможи!
Анкс приєднався до незрозумілого метушіння. Тепер кожен мав по нозі і кожен тягнув. Ноги щосили брикались.
Дісмас намагався зрозуміти сенс того, що діялося, своїм мерзлим мозком. Хоч і вкритий інеєм, він таки запрацював, і Дісмас відразу згадав події вчорашньої ночі.
— Разом! Один! Два! Три!
Ландскнехти вперлися підошвами у колеса возу і рвонули. Їхній трофей гепнувся на землю, смикаючись, наче щойно спійманий лосось.
— Гей! Гляди! Обережно!
Конрад обхопив свою здобич, яка гамселила його кулаками.
— Ох, вона жива! Ох! Чорт забирай! Вона мене вкусила!
Він дав дівчині стусана.
— Припини, бо задам прочуханки!
Дівчина лежала на землі з піднятими напоготові кулаками і важко дихала.
Дісмас протиснувся в юрбу.
Жінка. Молода, гарна, із — чорт забирай! — яскраво-рудим волоссям, і таки да, його дуже багато. Вона дивилась на своїх полонителів перелякано, але непокірливо.
— Ти… Магда?
Дівчина не відповіла.
Підійшов Конрад.
— Ну звісно, це вона, — сказав він, плюнув на землю і вийняв меча.
Дісмас перехопив руку Конрада.
— Я сам розберусь. Наткере, Анксе, розпаліть вогонь. Завантажте воза. Давайте, давайте, хлопці.
Дісмас подивився на дівчину на землі. Так, дуже красива, хоч і вся у пилюці. Волосся таке ж, як у Дюрера. Кучері заплутані, облипли сосновою смолою. Загнана, зацькована — сама розпач.
— Що ти робила у повозці? — спитав Дісмас.
— Ховалась, а що ж іще?
До якоїсь міри зухвала відповідь, подумав Дісмас.
Він простягнув руку і підвів її.
— Ти справді Магда?
— Так.
Конрад шарахнувся вбік, вихопив меча і приготувався напасти. Очевидно, Конрад вірив у відьом.
— Геть звідси, — сказав Дісмас. — Забирайся!
Жінка стояла як укопана.
— Ти ж не дозволиш їй піти? — спитав Конрад.
— Іди геть, дівчино, — наказав Дісмас.
Вона так само не рухалась.
— А як же винагорода? — спитав Конрад. — Він сказав — віддячить.
— Попереду довгий шлях. Наша місія — не отримання винагород за відьом.
— Не можна отак узяти і відпустити її.
— Не схоже на те, що вона кудись піде. Подивись на мене, дівчино, хіба ти не чуєш? Я сказав — геть звідси.
Вона стояла не рухаючись.
Дісмас прошепотів їй на вухо:
— Ці чоловіки вб'ють тебе, якщо залишишся.
Вона тільки дивилась на нього своїми запалими очима і тремтіла.
— Коли ти їла востаннє? — спитав Дісмас.
Дівчина похитала головою.
— Ми нагодуємо тебе. Але потім ти підеш.
Зараз уже троє ландскнехтів схопилися за мечі.
— З відьмами краще діла не мати, — сказав Конрад.
— Я розберусь із цим, Конраде. Ми дамо їй трохи попоїсти. Тоді вона сяде на свою мітлу і полетить собі.
Дісмас повернувся до Магди.