Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 69

20. Магда

Дісмас прокинувся рано-вранці від гомону.

Було страшенно холодно. Вогнище згасло, а його ковдра стала лубом від морозу. Це що, Наткер гелгоче? Він визирнув з-під ковдри, щоб з'ясувати звідкіля гомін, і побачив, як Наткер вовтузиться біля возу, намагаючись щось витягти з потайного відсіку. Це нога? Так, нога. Оголена жіноча нога, яка скажено брикається.

— Анкс! Дивись, що я впіймав! — крикнув Наткер. — Вона жива! Ух! Велика! Хутчіш сюди, ти, ледачий бовдуре, допоможи!

Анкс приєднався до незрозумілого метушіння. Тепер кожен мав по нозі і кожен тягнув. Ноги щосили брикались.

Дісмас намагався зрозуміти сенс того, що діялося, своїм мерзлим мозком. Хоч і вкритий інеєм, він таки запрацював, і Дісмас відразу згадав події вчорашньої ночі.

— Разом! Один! Два! Три!

Ландскнехти вперлися підошвами у колеса возу і рвонули. Їхній трофей гепнувся на землю, смикаючись, наче щойно спійманий лосось.

— Гей! Гляди! Обережно!

Конрад обхопив свою здобич, яка гамселила його кулаками.

— Ох, вона жива! Ох! Чорт забирай! Вона мене вкусила!

Він дав дівчині стусана.

— Припини, бо задам прочуханки!

Дівчина лежала на землі з піднятими напоготові кулаками і важко дихала.

Дісмас протиснувся в юрбу.

Жінка. Молода, гарна, із — чорт забирай! — яскраво-рудим волоссям, і таки да, його дуже багато. Вона дивилась на своїх полонителів перелякано, але непокірливо.

— Ти… Магда?

Дівчина не відповіла.

Підійшов Конрад.

— Ну звісно, це вона, — сказав він, плюнув на землю і вийняв меча.

Дісмас перехопив руку Конрада.

— Я сам розберусь. Наткере, Анксе, розпаліть вогонь. Завантажте воза. Давайте, давайте, хлопці.

Дісмас подивився на дівчину на землі. Так, дуже красива, хоч і вся у пилюці. Волосся таке ж, як у Дюрера. Кучері заплутані, облипли сосновою смолою. Загнана, зацькована — сама розпач.

— Що ти робила у повозці? — спитав Дісмас.

— Ховалась, а що ж іще?

До якоїсь міри зухвала відповідь, подумав Дісмас.

Він простягнув руку і підвів її.

— Ти справді Магда?

— Так.

Конрад шарахнувся вбік, вихопив меча і приготувався напасти. Очевидно, Конрад вірив у відьом.

— Геть звідси, — сказав Дісмас. — Забирайся!

Жінка стояла як укопана.

— Ти ж не дозволиш їй піти? — спитав Конрад.

— Іди геть, дівчино, — наказав Дісмас.

Вона так само не рухалась.

— А як же винагорода? — спитав Конрад. — Він сказав — віддячить.

— Попереду довгий шлях. Наша місія — не отримання винагород за відьом.

— Не можна отак узяти і відпустити її.

— Не схоже на те, що вона кудись піде. Подивись на мене, дівчино, хіба ти не чуєш? Я сказав — геть звідси.

Вона стояла не рухаючись.

Дісмас прошепотів їй на вухо:

— Ці чоловіки вб'ють тебе, якщо залишишся.

Вона тільки дивилась на нього своїми запалими очима і тремтіла.

— Коли ти їла востаннє? — спитав Дісмас.

Дівчина похитала головою.

— Ми нагодуємо тебе. Але потім ти підеш.

Зараз уже троє ландскнехтів схопилися за мечі.

— З відьмами краще діла не мати, — сказав Конрад.

— Я розберусь із цим, Конраде. Ми дамо їй трохи попоїсти. Тоді вона сяде на свою мітлу і полетить собі.

Дісмас повернувся до Магди.