Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 70

— Дівчино, якщо ми тебе нагодуємо, ти обіцяєш не обертати цих трьох йолопів на павуків або на що там ще ти переважно обертаєш людей?

Потім розвернувся до ландскнехтів і сказав з презирством:

— Тепер задоволені?

Конрад радився з Наткером та Анксом.

Дюрер роздмухував вугілля. Незабаром розгорівся вогонь.

— Сядь, дівчино, — сказав Дісмас.

Він налив їй залишки бургундського, яке вони придбали за здирницькою ціною в півґульдена за кварту. Вона вихилила все трьома ковтками. Дюрер насипав їй миску каші. Вона і тут швиденько впоралась.

— У тебе гарне волосся, — сказав Дюрер.

Дісмас зітхнув.

— Але ж в якому безладі…

Дюрер розплутав пасма і дістав листочок з її кучерів.

Дівчина заговорила:

— Вони наближались. Я побачила ваше вогнище. Я вже не могла йти і сховалась у повозці. Я все чула. Те, що він вам сказав, — брехня. Він погана людина. Я хотіла піти. Та я була така стомлена від біготні, що заснула. Я не хотіла завдавати вам клопоту. Дозвольте мені залишитись біля вогню, доки ви тут.

Дісмас лишив її з Дюрером і пішов до вогнища ландскнехтів. Наткер та Анкс боязко витріщались на дівчину, наче будь-якої миті в неї з ніздрів та вух поповзуть змії.

— Ми не можемо просто покинути її, — сказав Дісмас.

— Ти ж не пропонуєш взяти її з собою? — стурбовано запитав Наткер.

— Ненадовго. Тільки щоб відвезти її подалі від того покидька графа.

— Вона відьма. Ти ж чув, що він казав.

— Наткере, — терпляче почав Дісмас. — Учора вночі ти був такої поганої думки про того графа, що навіть язика йому показав, ледве не спровокувавши бійку. Ти міг його вбити, а тепер ти кажеш, що повірив йому?

Анкс сказав:

— Він панський виродок. Але це не означає, що вона насправді не відьма. В цих краях їх повно.

Наткер кивнув.

Дісмас міркував. Він озирнувся на дівчину.

— Ну, є один спосіб перевірити.

Анкс кивнув.

— Так. Зв'яжемо її та кинемо в озеро. Якщо потоне, значить, не відьма.

— Ні, ні,— сказав Наткер. — Краще вогонь. Якщо вона не згорить, то точно відьма.

Дісмас закивав так, наче справді розмірковував над цими науковими настановами.

Нарешті він сказав:

— Є нове випробування, цілком надійне, за Крамером і Шпренгером. А хто знає про відьом більше, ніж вони? Вони ж саме про це написали свою книгу, хіба ні?

Ландскнехти тільки очі повитріщали.

— Крамер і Шпренгер, — терпляче пояснив Дісмас. — Великі мисливці на відьом. Найвеличніші за всіх.

Вони все ще мовчки витріщались.

— Хлопці, — сказав він приязно, — звісно ж, ви читали «Молот відьом», це ж підручна книга кожного відьмолова.

— Читали, а як же, — зблефував Конрад. — Я знаю цю книгу.

— Звісно, знаєш. Та й всі її знають. Тоді ти маєш пам'ятати, що єдиний надійний доказ — це випробування святого Боніфація.

— Святого Боніфація?

— Хто цей святий Боніфацій і що за випробування? — поцікавився Анкс.

— Це, Анксе, не тільки найнадійніша перевірка, а й найпростіша. В цьому її перевага. Береш розп'яття. Будь яке розп'яття, окрім… Окрім якого, Конраде? Здається, зі слонової кістки?

— Так, зі слонової кістки, — буркнув Конрад.

— От. Перше-ліпше розп'яття, окрім зробленого зі слонової кістки. Притискаєш його до лоба. Потім рахуєш до двадцяти. Якщо жінка починає пронизливо кричати і розп'яття пропікає її плоть, то будьте певні — це відьма. Вони не витримують дотику до хреста животворного. Слава Богу, що наука вже дійшла до цього.