Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 18

Знову це? Пульс Дісмаса прискорився при згадці про оскверніння церкви. Він ледь помітно посміхнувся.

— Я не можу. Ваша милість є князем церкви.

— Ще ні. Скоро, дай Боже.

— Курфюрст Фрідріх набагато старший за вашу милість. Якщо на те пішло, навіть я старший за вашу милість. Це буде трохи ніяково — називати вас дядечком.

— Тоді звіть мене кузеном, — одказав Альбрехт з роздратуванням. — Як бачите, Дісмасе, я просто намагаюсь висловити свою прихильність до вас.

— Ваша милосте, від слова «кузен» я буду нітитися, бо це завеликий привілей для мене.

— Тоді не називайте мене кузеном прилюдно.

— Так, звичайно.

— А що ж ви привезли своєму Фрідріху?

— Ну, ви можете спитати в нього, кузене.

— Але я питаю вас.

— Тоді, як ваш кузен, скажу відверто, що я почуваюсь украй незручно. Я так само почуватимусь незручно, якщо курфюрст Фрідріх спитає, що я привіз вам. Професійна етика. Ви маєте розуміти.

— Дійсно, Дісмасе. Ви зараз справжній швейцарець.

Дісмас знову ледь помітно посміхнувся.

— Бачу, мій кузен найняв ландскнехтів?

— Ах, звичайно. Ви ж були рейзелауфером. Люди не завжди знають про кровну ворожнечу між німецькими та швейцарськими найманцями. Хіба ландскнехти такі вже й жахливі? Вони красунчики, треба визнати. А як вони чепуряться! Дрогобард казав мені, що вони витрачають всю свою платню на вбрання і прикраси. Точно, як швейцарська гвардія в Римі.

— При всій повазі, — відказав Дісмас, зціпивши зуби, — папська швейцарська гвардія походить від рейзелауферів, які не мають нічого спільного з ландскнехтами. Дякуючи Богу.

— Але і ландскнехтам, і рейзелауферам подобається бути найоплачуванішими вбивцями в Європі. У вас багато спільного.

— Якщо ваша милість на цьому наполягає.

— Не дуйтеся, Дісмасе. Неприязнь — це смертний гріх.

— Можливо, монах Тецель продасть мені індульгенцію.

— Що за настрій! Випийте ще вина. Воно остудить вашу гельветську кров.

Альбрехт наповнив келих Дісмаса.

— Мені доповіли, що в Базелі хтось продавав човен, що належав святому Рибалці. Це правда?

— Човен був. Але я дуже сумніваюся, що він коли-небудь належав святому Петру. Це чергова обурлива підробка. Навіть не якісна.

Альбрехт зітхнув.

— Як би він пасував до нашого монастирського двору! Дійсно, це було б щось надзвичайне.

— Мій кузен хоче, щоб я купляв підробки?

— Ні. Але погодьтеся, Дісмасе, це було б щось надзвичайне.

— Обіцяю, якщо я зустріну колись справжній човен святого Петра, я куплю його для вашої милості, скільки б він не коштував.

Альбрехт перевів погляд на вікно.

— Рибальські човни то пусте, а от чого нам дійсно не вистачає, Дісмасе, це савана.

Дісмас ледве стримав стогін. Ще одна нескінченна тема.

— Ні, не просто савана, — виправив сам себе Альбрехт, — а того самого савана, справжньої погребальної плащаниці Спасителя.

Альбрехт побожно перехрестився.

— Як я вже казав моєму кузенові, я бачив дуже багато «справжніх» плащаниць. У Базелі цього року я нарахував цілих чотирнадцять.

Альбрехт був засмучений.

— Жодної справжньої?

Дісмас похитав головою. Зараз він майже співчував Альбрехтові.

— Не хочу виглядати вульгарним, але я б не вагаючись висякався в будь-яку з них. Зухвальство в наші дні сягнуло нечуваних меж. Сумно це казати, кузене, але ваша благородна пристрасть до реліквій стає ризикованою для вас, як і для курфюрста Фрідріха. Ви обидва вдихнули нове життя у стародавню торгівлю. Але попит перевищує пропозицію. Ціни ростуть. На ринок виходять шахраї. Фальсифікатори і злодії. Це сумно. Навіть більше, це ганьба! У Базелі я говорив про це з майстром Шенком. Я сказав йому: слухай, Шенку, якщо це буде продовжуватися, люди втратять довіру до ринку. Погані виживуть хороших. І що тоді?