Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 19

Дісмас так захопився промовою, що мало не додав: «Якщо монах Тецель не зруйнує все ще раніше своїми злодіяннями».

Альбрехт не слухав. Його думки були десь далеко.

— Герцог Савойський має плащаницю, — сказав він. — Ти, напевно, знаєш про це.

— У Шамбері. Так. Я бачив її. Рік тому.

— І?

— З усіх так званих справжніх погребальних плащаниць нашого Господа, ця має, можна сказати, найкраще походження. Вона вперше з'явилася в Ліре, у Франції. Наскільки мені відомо, в 1353 році. Плащаниця була власністю лицаря Жоффруа де Шарні. Доблесний лицар, але тамплієр, тож треба завжди бути насторожі з реліквіями, привезеними тамплієрами зі Святої землі. Наскільки я пам'ятаю, невдовзі після того, як вона з'явилася у Ліре, було виявлено, що це підробка. Місцевим єпископом, таким собі П'єром д'Арсе. Але ви знаєте, як це було.

— Ні. Розкажіть мені. Як це було?

— Люди платили великі гроші, щоб побачити її. Тож, незважаючи на публічну заяву єпископа, де Шарні продовжував виставляти плащаницю. Століття по тому онука де Шарні, Маргарет, передала її до Савойського дому, герцогам. Спеціально для плащаниці вони побудували каплицю Сент-Шапель у замку в Шамбері. Де вона і перебуває понині.

— А що ви про це думаєте? — сумно проказав Альбрехт.

— Ця плащаниця більш тонкої роботи, ніж решта тих «справжніх» плащаниць, що я вивчав. На більшості з них ще навіть фарба не висохла. А це може бути та сама справжня плащаниця. І все ж таки у мене є великі сумніви.

— Чому?

— За часів нашого Господа у євреїв був звичай загортати покійників у два полотна. Тіло в одне, а голову в інше. Це навіть згадується в Євангелії від Іоанна. Плащаниця з Шамбері — цільний кусок. На ній відбиток всього тіла, від голови до пальців ніг.

— Євангеліє від Іоанна не є безапеляційним вироком, — скривився Альбрехт. — Я думаю, ви помиляєтеся, Дісмасе.

— Знання вашої милості перевершують мої. Я можу покластися тільки на свій досвід у торгівлі реліквіями. І на ось це. — Дісмас тицьнув на свій ніс.

— Чи продасть герцог Савойський плащаницю?

Дісмас похитав головою.

— Навряд чи. Це ж справжній монетний двір. Я маю на увазі, — ніяковіючи, додав він, — надійне джерело доходів. Савойський дім не багатий. Герцогу постійно потрібні гроші. Він виставляє її на постійній основі. Туди приходять паломники. Навіть королі і королеви.

Альбрехт знову втупився у вікно.

— Його називають Карл Добрий. Чому? Що в ньому доброго?

— Люди кажуть, що він справді добрий. Піклується про бідних і не гнобить своїх підданих. У нього не буває легких часів. Король Франції постійно намагається захопити його володіння.