Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 20

— Тоді треба його називати Карл, Що Постійно Відбороняється, — сказав Альбрехт. — Вашого «дядечка Фрідріха» прозивають Мудрим. Цікаво, він справді такий мудрий?

— Ну, він освічена людина, звичайно. Знає три мови на додачу до латини та грецької. Будує великий університет. Кажуть, його магістр богослов'я — великий вчений. Августинець на ймення Лютер. Праведна людина.

— Я знаю п'ять мов на додачу до латини і грецької. Фрідріхового діда називали Фрідріх Лагідний. Його брат був Йоганн Твердий. Його племінник — Йоганн Великодушний. Хто призначає ці імена? І там ще був якийсь проблемний кузен. Як його звали? Георг Бородатий?

Альбрехт грайливо посміхнувся.

— А мене як будуть звати, Дісмасе?

— Альбрехт, кардинал Бранденбурзький. Може, колись навіть його святість Папа Альбрехт.

— Німецький Папа? Скоріше судний день настане, аніж таке станеться. Але давайте повернемось до плащаниці. Якщо в Євангелії від Іоанна дійсно йдеться про два шматки полотна — хоча не схоже на євреїв, щоб вони платили ще й за другий, — то плащаниця з Шамбері, безперечно, підробка.

— Це і моя думка. Так.

— Тоді, виходить, десь існує справжня плащаниця?

Дісмас наморщив лоба.

— Н-ну… Це можливо. Але… є питання. А чи не сумнівно те, що наш Господь залишив нам на згадку такий сувенір?

— Ні. Це може бути доказом, що він дійсно воскрес із мертвих. Знайдіть її для мене, Дісмасе. Знайдіть її, і я зроблю вас багатим. Ви знаєте, що я ваш найкращий клієнт.

— Про такого клієнта, як ваша милість, можна тільки мріяти.

— Не можна осягти неосяжного. Перебирайтеся до Майнца, Дісмасе. Працюйте винятково на мене. Заради Бога, Фрідріх має достатньо кісток. Його замок уже схожий на склеп. Перебирайтеся до Майнца — і ви не пожалкуєте.

Дісмас уже чув цю пісню багато разів.

— Щедрість вашої милості поза межами розуміння для такого жалюгідного створіння, як я.

— Ви випробовуєте моє терпіння, Дісмасе. Йдіть до Віттенберга. Йдіть до свого «дядечка Фрідріха».

Альбрехт підвівся і простягнув руку для поцілунку. Виходячи, Дісмас запитав:

— Кого палять?

Альбрехт уже щось дряпав на пергаменті і навіть не підвів очей.

— Що?

— Я бачив, стовп обкладають хмизом. На площі. Кажуть, вже багато кого попалили.

Альбрехт продовжував писати.

— У нас був ще один спалах чуми. Дрогобард наполягає на спаленнях. Це покращує дисципліну. Євреїв у нас майже не лишилося, тож переважно палимо відьом. А їх у нас, слава Богу, досить. Щасливої дороги, Дісмасе. Будьте обережні у Тюрінзькому лісі. Нам доповіли, що мають місце випадки розбою. Переказуйте вітання Фрідріху Мудрому.

4. Фрідріх

Дісмас волів би їхати до Віттенберга через Нюрнберг, щоб покласти зароблене на депозит у свого банкіра — майстра Бернарда, переодягтися і завітати до Дюрера. Але наближався День усіх святих, тому часу майже не було. Це найважливіше свято року для Фрідріха. Його галереї з реліквіями цього дня були відкриті для публічного перегляду. Дісмас мав придбання з Базеля, які треба було підготувати для показу.