Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 20
Крістофер Баклі
— Тоді треба його називати Карл, Що Постійно Відбороняється, — сказав Альбрехт. — Вашого «дядечка Фрідріха» прозивають Мудрим. Цікаво, він справді такий мудрий?
— Ну, він освічена людина, звичайно. Знає три мови на додачу до латини та грецької. Будує великий університет. Кажуть, його магістр богослов'я — великий вчений. Августинець на ймення Лютер. Праведна людина.
— Я знаю п'ять мов на додачу до латини і грецької. Фрідріхового діда називали Фрідріх Лагідний. Його брат був Йоганн Твердий. Його племінник — Йоганн Великодушний. Хто призначає ці імена? І там ще був якийсь проблемний кузен. Як його звали? Георг Бородатий?
Альбрехт грайливо посміхнувся.
— А мене як будуть звати, Дісмасе?
— Альбрехт, кардинал Бранденбурзький. Може, колись навіть його святість Папа Альбрехт.
— Німецький Папа? Скоріше судний день настане, аніж таке станеться. Але давайте повернемось до плащаниці. Якщо в Євангелії від Іоанна дійсно йдеться про два шматки полотна — хоча не схоже на євреїв, щоб вони платили ще й за другий, — то плащаниця з Шамбері, безперечно, підробка.
— Це і моя думка. Так.
— Тоді, виходить, десь існує справжня плащаниця?
Дісмас наморщив лоба.
— Н-ну… Це можливо. Але… є питання. А чи не сумнівно те, що наш Господь залишив нам на згадку такий сувенір?
— Ні. Це може бути доказом, що він дійсно воскрес із мертвих. Знайдіть її для мене, Дісмасе. Знайдіть її, і я зроблю вас багатим. Ви знаєте, що я ваш найкращий клієнт.
— Про такого клієнта, як ваша милість, можна тільки мріяти.
— Не можна осягти неосяжного. Перебирайтеся до Майнца, Дісмасе. Працюйте винятково на мене. Заради Бога, Фрідріх має достатньо кісток. Його замок уже схожий на склеп. Перебирайтеся до Майнца — і ви не пожалкуєте.
Дісмас уже чув цю пісню багато разів.
— Щедрість вашої милості поза межами розуміння для такого жалюгідного створіння, як я.
— Ви випробовуєте моє терпіння, Дісмасе. Йдіть до Віттенберга. Йдіть до свого «дядечка Фрідріха».
Альбрехт підвівся і простягнув руку для поцілунку. Виходячи, Дісмас запитав:
— Кого палять?
Альбрехт уже щось дряпав на пергаменті і навіть не підвів очей.
— Що?
— Я бачив, стовп обкладають хмизом. На площі. Кажуть, вже багато кого попалили.
Альбрехт продовжував писати.
— У нас був ще один спалах чуми. Дрогобард наполягає на спаленнях. Це покращує дисципліну. Євреїв у нас майже не лишилося, тож переважно палимо відьом. А їх у нас, слава Богу, досить. Щасливої дороги, Дісмасе. Будьте обережні у Тюрінзькому лісі. Нам доповіли, що мають місце випадки розбою. Переказуйте вітання Фрідріху Мудрому.
4. Фрідріх
Дісмас волів би їхати до Віттенберга через Нюрнберг, щоб покласти зароблене на депозит у свого банкіра — майстра Бернарда, переодягтися і завітати до Дюрера. Але наближався День усіх святих, тому часу майже не було. Це найважливіше свято року для Фрідріха. Його галереї з реліквіями цього дня були відкриті для публічного перегляду. Дісмас мав придбання з Базеля, які треба було підготувати для показу.