Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 104

— Паломники завжди виявляють лише найкраще у християнах, — ущипливо зазначив Дісмас.

Але, після довгих пошуків, вони таки знайшли досить зручне пристанище — у підвалі біля церкви Святого Антонія, не надто сирому і помірно заселеному щурами.

27. План

Дісмас сидів, спостерігаючи за Магдою. Вона ретельно перетовкла пелюстки наперстянки у ступі та кинула їх у воду, що кипіла в казані.

— Ця справа потребує певного часу. Рідина має википіти для досягнення кращого лікувального ефекту.

Дісмас узяв у неї дерев'яну ложку та почав помішувати вариво. Тепер Магда могла не відволікатися і надалі товкти у ступі решту пелюсток. На столі купчилися склянки, пляшечки та всілякі коробочки, які Магда витягла зі своїх в'юків — дари Парацельса. Закінчивши з пелюстками, вона підняла одну зі склянок, відкоркувала і понюхала.

— Що це?

— З подорожей він завжди привозить скарби. Особливо зі Сходу. Він просто чародій, наче один із трьох волхвів. Це дійсно дар.

Дісмас теж понюхав.

— Cistus ladanifer, — проказала Магда. — Це з гілочок аравійського ладаннику та лаванди.

— Гадаю, ти таки відьма.

— Якщо б відьми могли зупиняти біль так само, як ця штука, їх більше б не палили. Одного разу я спостерігала, як Парацельс ампутував ногу якомусь чоловікові. Її розчавило возом. Біль був нестерпний, чоловік несамовито кричав. Тоді Парацельс додав чотири краплі цього настою у вино та дав йому. Той випив і затих. Наче просто заснув. Парацельс узяв свою пилку і почав. Жодного разу чоловік не подав голосу. Єдине, що було чути, — скрегіт пилки.

Магда здригнулася.

— Не люблю хірургію. Аптекарська справа мені більше до вподоби.

Магда підняла скляночку над казаном та, обережно постукуючи пальцем, накапала туди десять крапель, тихенько рахуючи.

— З цим треба поводитися обережно. Завелика доза може зупинити дихання.

Дісмас сидів, схилившись над казаном, а тоді вмить відхилив голову назад, щоб його дихання раптом не зупинилося.

— А що у тій коробці? — спитав він.

— Мак. Також зі Сходу. Вони кладуть його на вугілля та вдихають дим.

— А що він робить?

— Створює мрії.

— Навіщо Парацельс дав його тобі?

Магда посміхнулася.

— Разом із мріями він приносить сон.

Дісмас кивнув:

— Так, це може знадобитися.

— І ще…

— Що?

— Те, що ти казав мені тієї ночі, коли намагався налякати, щоб я пішла геть. Про страту.

— Так?

— Якщо до цього дійде, дуже добре, що в нас є це.

Дісмас залишив її за приготуванням настоянки та пішов до інших у протилежний кінець помешкання. Його зустрів там цілий хор скиглення та злостування.

Дюрер скаржився на засилля павуків. Ландскнехти лютували від того, що зброя надто далеко від них, бо Дісмас наказав, щоб віз зі зброєю залишився у стайні за воротами міста. Їм не доведеться нікого вбивати. Вони прибули до Шамбері у якості «переводчиків», а не якихось там асасинів.

Щоб остаточно переконати їх, він сказав: «Якщо це справжнє погребальне полотнище Христа, а ми когось уб'ємо, щоб заволодіти ним, чи можете ви уявити, хто першим зустріне нас на тому світі? Сам сатана з розпростертими обіймами. А якщо плащаниця несправжня, а ми проллємо невинну кров, вважаєте, нас там зустрінуть янголи?»