Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 102

Вони уважно спостерігали, як карети гуркотять мостовими брусами.

— Напевне, це Лоренцо, герцог Урбіно, — нарешті сказав Дюрер. — Він не з тих, хто вирушить кудись без достатнього комфорту. Як і його дядько.

— А хто його дядько?

— Папа.

— Ого!

— А вам відомо, — спитав Дюрер, — як цей Папа проводить свій час?

— Гадаю, просить у Бога милості для всього людства, — мовив Дісмас, — що і має робити.

Дюрер чмихнув:

— Полює. Ось і все, що він робить. Можливо, якби він більше часу віддавав церковним справам, вони б із Лютером могли порозумітися. А інша його пристрасть — це його звіринець.

— Звіринець?

— Хіба наш Господь не звелів усій тварі плодитися, розмножуватися та створювати звіринці? Тож Лев іде стопами апостола Петра. Навіть якщо йде просто у величезну купу лайна. Його улюбленець — білий слон Ганнон. Що ж, Лев із Медічі, чи не так? Я бачив його. Йшов увесь такий веселий, усміхнений. Але… — Дюрер скривився, — італійці такі розбещені. Це на них так клімат впливає.

— Тіціан, ще й Папа, — зауважив Дісмас. — Які в тебе поважні друзі, Нарсе.

Дюрер відрізав скибку яблука.

— Якщо це насправді племінник Лева, ви, селюки, маєте пишатися тим, що бачили його. Він дуже впливова персона.

— Тільки тому, що він герцог? — спитав Наткер.

— Любий Наткере, Лоренцо Медічі — правитель Флоренції. А нещодавно його дядько, він же — Папа Римський, заплатив за війну, щоб племінникові дісталося герцогство Урбіно. Тож, як бачиш, тепер він володар чверті Італії. В нього Мак'явеллі у радниках.

— А хто такий Мак'явеллі? — спитав Дісмас.

Дюрер похитав головою.

— Ну ти й ерудит… Мак'явеллі, філософ. І це на додачу до всього іншого. Він написав для Лоренцо трактат про те, як має керувати видатний діяч.

— І як він має керувати? — поцікавився Дісмас.

— Я не читав. Я зайнятий керуванням Агнес. А для цього потрібна лозина, а не трактат.

— Ха! — сказав Дісмас. — Хотів би я подивитися, як ти керуєш Агнес з лозиною.

— Я чув, Мак'явеллі радить убивати ворогів до того, як вони вб'ють тебе.

Конрад закивав:

— Розумна порада.

— Герцог хворий, — сказав Дюрер.

— Чому?

— Він італієць.

— Сифіліс?

— В Італії це називають французькою хворобою. У Франції — італійською.

— Я вважав, ти шануєш італійців, — сказав Дісмас. — Ти ж завжди тікаєш до Італії.

— Учитися, а не бігати по бабах. Звісно, я їжджу до Італії. Італійці — боги живопису. Їм нема рівних. Окрім одного чи двох з інших країн.

Дісмас фиркнув:

— Маєш когось на увазі?

— Щодо моралі, то в них її зовсім нема. Ніякої. Всім відомо, що сам Папа — содоміт.

— Тепер ти висловлюєшся точнісінько, як Лютер.

Дюрер знизав плечима.

— Це правда. Кажуть, що в нього…

Дюрер зиркнув на Магду.

— Навряд чи це вдала тема для пристойної розмови. Достатньо сказати, що він страждає через неприємні наслідки неприродних зносин.

— Так, — бовкнув Конрад, — я чув про це. Фістула у дупі. Після того, як його туди дерли.

— Це неодмінно слон! — вигукнув Анкс.

Ландскнехти розреготалися.

Тим часом перша карета вже спинилася біля воріт Відлюдника. Ревнули фанфари.

Дісмас витер підборіддя від кролячого жиру та звівся на ноги.