Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 105

Гарна промова, але напутні бесіди з ландскнехтами про доброчесність та потойбічне життя — марна трата часу. Ті дослухали, не приховуючи байдужості, потім сплюнули на землю і спитали:

— А ти в нас хто — Мойсей з десятьма заповідями? А що ж тоді ми робили у Шварцвальді? Що ж то було, як не справжнє жорстоке вбивство?

Дісмас відповів, що навіть ландскнехти повинні відрізняти самозахист — зі спасінням невинної жінки — від перерізування горлянок челяді у каплиці з метою викрадення плащаниці Ісуса.

Це не подіяло.

Дісмас розвів руками, вийшов з підвалу та подався вулицями Шамбері — треба заспокоїти нерви. Повернувся він із флягою дорогого вина — випити мирову.

Конрад тим часом дістав з торбини шкіряний гаманець із кабанячої мошонки, що раніше належав графу Лотару, та вивалив його вміст на стіл. Коштовності, монети та інші прикраси забрязкотіли по грубій поверхні, виблискуючи у світлі свічок. Конрад недбало перебирав залишки здобичі, як буває за обідом, коли шукаєш ласий шматочок.

Дісмас привітно звернувся до них:

— А! Так ось як ви, негідники, оплачували свої «ночі насолод»!

Дісмас підійшов ближче і взяв одну з прикрас. Підніс до світла. Це була печатка Лотара. У пам'яті Дісмаса виникла картина, як Конрад відрубував палець із цим перснем від руки мертвого графа.

— Це все, що залишилось від ваших трофеїв?

Конрад хмикнув:

— Зате в нас був дуже прекрасний трах. Чи не так, хлопці?

— Ти продавав щось із цього у Базелі? — раптом занервував Дісмас.

— Щось у Базелі, щось у Невшателі, у Фрібурзі, Лозанні та Женеві.

— Тоді дивно, що нас ще ніхто не розшукує, — сказав Дісмас. — Який же ж хвіст ти лишив за собою!

Утім, досі ніщо не вказувало на те, що хтось їх переслідує. У кожному містечку Дісмас обережно розпитував місцевих. Ніхто нічого не знав про німецького графа, що зник у Чорному лісі.

— Помолімося за те, щоб усі ваші хвойди виявилися здоровими, — сказав Дісмас, — щоб ви не закінчили, як герцог Лоренцо.

Дісмас скуйовдив Конрадове волосся і промовив, звертаючись до Дюрера:

— Керувати — це фігня. Треба було твоєму Мак'явеллі подарувати Лоренцо трактат про те, як не підхопити сифіліс.

Конрад узяв пляшечку зі столу і сумно на неї подивився. Перевернув її догори дригом. Порожня. Тоді гукнув Магду через увесь підвал:

— Сестричко, ти не могла б нам зварити ще?

— Конраде, — дорікнув Дісмас, — тобі не здається, що в неї є більш важливі справи?

— Що ж може бути важливішим за твердість мого члена?

Дісмас повернув печатку Лотара на стіл.

— Що ще залишилося від вашої здобичі? А хіба меча там не було?

Конрад похмуро відповів:

— Ти сам казав, що нам не можна брати мечі у місто.

— Так, але хіба ви не прихопили меч Лотара? Подарунок його хрещеного батька, нового імператора? Чи ви продали його разом із рештою речей?

— Звісно, ні. Він особливий. Не для грошей на блудниць. Захований у возі. З іншою нашою зброєю. Краще давайте молитися, щоб нас ніхто не пограбував.