Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 10

Дісмас посміхнувся.

— Ви у Мілані, а ми тут, тому нам добре відомо, що Лев має й інші витрати. Наприклад, його домашній улюбленець слон-альбінос Ганнон. Його мисливські будиночки. Його бенкети, гульбища та оргії, на тлі яких «Сатирикон» Петронія виглядає як аскетичний ретрит. І виходить, що всі врешті-решт працюють на Фуггера.

— Який є германцем, — додав Вітранеллі з ноткою тріумфу.

— Так, він германець, — погодився Дісмас. — Я не стверджую, що продажність — це унікальна італійська риса. Та хіба це мав на увазі наш Господь, коли сказав: «Плодіться і множтеся», — він знизав плечима. — Хоча, це питання для богословів, а не для мене, нікчемного торговця кістками.

Синьйор Вітранеллі посміхнувся та погодився, що шляхи Господні незбагненні.

На цьому й порішили. Потім наповнили свої чаші та випили.

Дісмас сказав:

— Щодо продажності німців, звісно, то Фуггер. Так, Фрідріх виставляє свої реліквії, і люди платять за привілей прикластися до них. І купляють індульгенції. І переконують себе, що це зменшить час їхнього перебування у чистилищі. Але всі гроші, отримані з продажу індульгенцій, Фрідріх витрачає на побудову університету та замкової церкви. Не на домашнього слона і бенкети. Це варто бачити — його університет. І я вам більше скажу, синьйоре. Йому та іншим німецьким курфюрстам дедалі менше подобається відсилати свої гульдени та дукати Папі Леву через Альпи у Рим, щоб оплачувати весь той мармур.

— Скільки всього реліквій у Фрідріха?

— П'ятнадцять тисяч. Може, й більше.

Вітранеллі скривив обличчя.

— Гарний клієнт. І у вас таких двоє.

— Не скаржуся. Вони дуже різні люди. Для Альбрехта реліквії — це бізнес. А Фрідріх просто їх любить. Коли я полюю на них для нього, це… це як… — він широко посміхнувся, — я не хочу казати «квест». Три роки у Святій землі відучать вас від цього слова, це точно. Коли я щось розшукую для нього, я почуваюся добре. З Альбрехтом це більше схоже на… Ну як вам пояснити? Я вже трохи п'яний, розумієте…

Вітранеллі підняв свій келих.

— За святі кістки!

— За святі кістки! — відповів Дісмас під дзенькіт келихів.

Невдовзі він вийшов, щоб відшукати Маркуса у «Червоному Кабані».

2. Рейн

З Базеля Дісмас подався на північ, до Майнца. Він волів би їхати у Віттенберг через Нюрнберг, оскільки в Нюрнберзі міг би відвідати свого друга Дюрера, приємно провести вечір або два в «Райському саду», його улюбленому борделі, відіспатися у власному ліжку, а потім уже вирушати до двору Фрідріха у Віттенберг. Але Альбрехту не терпілося отримати свої замовлення, і він надіслав листа, що хоче мати їх негайно. Тож спочатку — Майнц.

Це була звичайна подорож човном вниз по Рейну, нічого особливого, окрім тьми-тьмущої самопризначених «контролерів», які збирають гроші з усіх мандруючих. Він найняв легкий місткий човник і чотирьох дужих швабських веслярів.

Цієї пори року вода була низька і текла повільніше. Маркус погодився скласти йому компанію. Добре мати когось із такими навичками, як у нього. Якщо вітер буде ходовий, а веслярі не будуть сачкувати, як заведено у швабів, менше ніж за тиждень вони опиняться у Майнці.