Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 9

Міланець здавався гарним хлопчиною. Дісмас сказав йому, як професіонал професіоналові:

— Розумієш, від цього Тецеля мене нудить. Але що мені, по-твоєму, робити? Він працює на Альбрехта. Альбрехт — мій клієнт. Солідний клієнт. Ти повчаєш своїх клієнтів, що їм робити з підлеглими?

Вітранеллі суто по-міланському знизав плечима.

— Я стурбований через те, що Тецель зруйнує нашу справу. Рано чи пізно хтось скаже «Досить!». Знову прийде час вигнати міняйл з храму. Очистити стайні. І якщо дійде до цього, то що буде з нами?

Дісмас кивнув. Він дуже добре це розумів.

Його другий важливий клієнт, Фрідріх Саксонський, відчував огиду до безсоромної торгівлі індульгенціями, що її вели Альбрехт і Тецель. Фрідріх заборонив Тецелю промишляти на території Саксонії. На що Тецель установив свою крамницю прямісінько на кордоні, чим дуже розлютив Фрідріха. Але що той міг вдіяти? Поки Тецель залишався на бранденбурзькій землі, він перебував під захистом Альбрехта.

Вітранеллі ще й натякнув, що «обурення» Фрідріха — це, насправді, лише пихата заздрість. Папа Лев надіслав буллу Альбрехтові, що давала дозвіл на торгівлю індульгенціями (прибутки ділилися з Римом навпіл). Булла також скасовувала всі інші індульгенції, що були продані в Імперії, включаючи володіння Фрідріха. Альбрехт отримав монополію. Якщо ти хочеш купити для себе або для близької людини право уникнути чистилища, ти повинен звернутися по індульгенцію до Альбрехта. Безумовно, інші продовжували торгувати індульгенціями — включаючи й Фрідріха, — але їм бракувало дозволу з Рима. Тому їх можна було визнати недійсними. Морочлива справа — ці індульгенції.

Дісмас погодився прийняти точку зору синьйора Вітранеллі щодо Фрідріха і його торгівлі індульгенціями. Дожився: прислуховуватись до порад щодо етики від міланця! Тому він сказав йому потай:

— Ось така ситуація, як вам самому відомо. Сім'я Альбрехта, всі ті бранденбурзці, бажала мати стільки влади, скільки зможуть отримати. Вони вимагали архієпископства для свого маленького Альбрехта. Але на той момент йому було лише двадцять три, за канонічним правом дещо замолодий, щоб бути архієпископом. І що вони зробили? Виклопотали дозвіл Папи.

Він помовчав і продовжив:

— Але такий дозвіл коштує шалених коштів. То вони звернулися до Якоба Фуггера, аугсбурзького банкіра. Фуггер дав грошей. І вони купили дозвіл. Потім ще й майнцський електорат чекав, щоб його купили. Це ж реальна влада — бути одним з сімох курфюрстів Священної Римської імперії, які вирішують, хто буде імператором. Зараз бранденбурзці хочуть саме цього для свого маленького Альбрехта. От і треба знову йти до Фуггера і просити більше — цього разу двадцять одну тисячу дукатів. Зараз Альбрехт повинен продавати індульгенції, багато індульгенцій, щоб віддати борги. Тому, — вів далі Дісмас, — ми маємо брата Тецеля і його цирк. Тим часом Папа Лев хоче використати свої п'ятдесят відсотків з виручки за Альбрехтові індульгенції для відбудови Святого Петра у Римі. В мармурі, з величезною банею.