Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 11

Надвечір першого дня Дісмас і Маркус сиділи на юті, спостерігаючи, як сонце вкриває бронзою дерева вздовж східного берега. Здалеку маячіли темні сосни Чорного лісу.

— Тобі треба було купити рибальський човен святого Петра для твого архієпископа, — зауважив Маркус, личкуючи ганчіркою свій арбалет. — Тоді не довелось би наймати це корито.

Дісмас чмихнув.

— Я не думаю, що архієпископа засмутили б сліди морських шашелів!

Маркус тим часом накручував кранекін на своєму арбалеті, натягуючи тятиву.

— За кращих часів, — посміхнувся Дісмас, — роблячи це ти не крехтів, як старий дід, який не може випорожнитися.

— Заткнися і керуй стерном. Якщо ти це вмієш.

Маркус продовжував накручувати. Тятива вигиналася і рипіла, доки не зчепилася із горіхом.

Дісмас добре пам'ятав цей арбалет. Маркус не розлучався з ним усі ці роки. Він згадав, як у Чериньолі, перш ніж іспанські аркебузири відкрили пальбу і все пішло до біса, Маркусів бовт дивним чином блискавично пролетів через усе поле бою і, пройшовши крізь забороло, влучив у капітана іспанської кавалерії, а тим часом Маркус уже перезаряджав зброю.

Він був напрочуд швидким, цей Маркус. Він міг випустити три бовти, поки рахуєш до п'ятдесяти. Також він непогано володів списом і алебардою. А ще булавою, сокирою та мечем. Будь-якою зброєю, насправді. Дісмас бачив, як він застосовує все, що завгодно.

— Я сподіваюся, що твій зір кращий за твої старезні м'язи, — сказав Дісмас.

Вони завжди по-братськи кепкували один з одного.

Маркус прилаштував до плеча арбалет, цілячись у бік східного берега, який був на відстані майже пів-фурлонгу. В що б там він не цілив, воно було поза межами Дісмасового поля зору.

Маркус натиснув спусковий важіль. Тятива з ляском вивільнилась. Бовт свиснув у бік берега, описуючи положисту дугу. За мить почулось як метал урізався у дерево. Залунали голоси. Маркус опустив арбалет і самовдоволено посміхнувся. Дісмас повернув стерно до берега, ближче до галасу.

Це було невеличке рибальське село із каплицею. З наближенням човна голоси чулися все гучніше. Група селян тупцяла на березі, вимахуючи кулаками та знаряддями праці. Неподалік від берега Дісмас повернув човен і повів паралельно йому. Немає сенсу висаджуватися у натовп розлючених простолюдинів. Він наказав швабам припинити гребти, але бути готовими стати на весла будь-якої миті.

Тепер вони могли розібрати слова. Юрба вигукувала: «Дияволи, злодії, богохульники, жиди!»

— Маркусе, подивися, що ти наробив.

Маркус показав рукою на каплицю. Дісмас спочатку не зрозумів. Але згодом побачив.

— Маркусе!

Важезний бовт стирчав із центру дерев'яного хреста на верхівці каплиці. Влучила вона точнісінько у центр, там, де перетиналися поперечини хреста.

— Гребіть! — звелів Дісмас веслярам. — І швидко!

Мешканці села почали кидати у човен каміння, біжучи вздовж берега. До них приєднався місцевий священик.