Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 12

Дісмас скерував човен до середини річки. Крики постихали, почало сутеніти.

— То що ти там казав про мій зір?

— Грішний ти чоловіче! Вправлятися у влучності на хресті?

— Ще й з човна, що гойдається.

— Вони тут за звичайне богохульство палять людей. Який ґедзь тебе вкусив?

— Чого ти переймаєшся? Ти ж таке велике цабе в цих краях.

— Я — майстер реліквій, призначений архієпископом Майнца і Бранденбурга. Ти вважаєш, він буде радий почути, що я, перевозячи його святі реліквії, зупинявся, щоб постріляти з арбалета у церкви?

Дісмас змусив веслярів ще довго гребти навіть після настання повної темряви, що призвело до їхнього бурчання і вимагання додаткових грошей.

Вони кинули якір біля західного берега і з'їли холодну вечерю — сир, ковбасу та хліб. Дісмас і Маркус лежали на палубі під ведмежою шкурою, передаючи один одному пляшку з вином, і дивилися на нічне небо.

— Я не дуже релігійний, — сказав Маркус.

— Я помітив.

— А ти? Ти перетворився на набожну бабцю. Тобі треба носити чорну хустку. І розарій на шиї.

— Ти теж був набожним. Завжди хрестився перед боєм. У тебе була пляшка святої води. Одного разу ти навіть відпив з неї.

— Мене мучила спрага.

— Теж богохульство. Не дивно, що ти докотився до стрільби по церквах.

— У тій пляшці зараз вино.

Вони мовчки подивилися на зірки.

Маркус сказав:

— Чериньола була кінцем віри для мене.

— Чому ти відступаєшся від Господа через порох? Споконвіку Господь із властивою йому мудрістю дає нам знаряддя для знищення одне одного. Щелепу віслюка. Пращі. Мечі. Арбалети. Він міг би дати нам тоді й порох.

— Може йому не терпиться, щоб ми повбивали вже одне одного, і тоді прийде кінець часів. Це позбавить його клопоту вбивати нас.

— Ти коли-небудь читав Біблію?

— Так, звичайно. Латиною. Принаймні, дещо.

— А як щодо решти, які не знають латини?

— Для цього існують священики. Казати вам, дурням, що там є в Біблії.

— Чому ми не можемо мати Біблію німецькою мовою?

— Ну, Мойсей, Ісус та інші не говорили німецькою.

— Ну і дурню ти мелеш, Дісмасе!

— Чорт забирай, я не знаю, чому нам не дозволено мати Біблію нашою мовою. Певно, на те є причини. Саме для цього існують богослови. Серйозно, Маркусе. Ти влучний стрілець, але ти такий неосвічений.

— Добре, магістре теології, тоді поясни мені сенс індульгенцій.

— Ну, це дуже просто. Індульгенції дозволяють нам зменшити час перебування в чистилищі після нашої смерті. Їх можна купити у церкві. Один дукат — в залежності від поточної ринкової ціни — за зменшення твого вироку на, скажімо, п'ятдесят років. Ти можеш придбати їх для власної душі або для душі близької людини, що померла. Невже це так складно?

Маркус похитав головою. Дісмас продовжив:

— Щодо реліквій, то якщо ти прикладешся до певної святині, або здійсниш паломництво до неї, то ти також заробляєш індульгенцію, тобто відпущення гріхів. Якщо ти не можеш дозволити собі придбати її, то можеш заробити паломництвом. Або відвідавши, скажімо, п'ятдесят богослужінь. Є безліч способів. Як бачиш, церква розробила чіткий та розумний механізм.