Читать «Між двох орлів» онлайн - страница 237

Михайло гірко зітхнув та сховав папірець у кишеню. А потім дістав люльку та закурив. «Треба віддати їй цього листа, бо я не вправі його приховувати. Боже мій! Але ж тепер вона відмовиться від мене! А я мушу віддати, тому що… Господи! Він вже одного разу підло звабив її та кинув. І цього разу теж може обдурити. Він не гідний її. А я зроблю все, щоб вона була зі мною щасливою. Хіба я не заслужив звичайного щастя з коханою, що мушу поступитися нею через веління совісті?» – виправдовував сам себе Михайло.

Він дістав листа та занурив його куточок у люльку. Папір повільно почав тліти. А потім полум’я рудою хвилею поповзло по сіруватому папері, залишаючи після себе чорний попіл, який відносив осінній вітер. Михайло тримав аркуш, доки в пальцях не залишився крихітний клаптик. Тоді він підкинув його вгору. Вітер підхопив цей клаптик та поніс удалечінь. Михайло деякий час спостерігав за ним, а потім пішов у місто, де переговорив з однією порядною вдовицею, домовившись оселити у неї Олесю.

А повернувшись додому, Михайло оголосив домочадцям про своє одруження. Настя, Левко, Андрусь і Горпина мовчали, ошелешені цією звісткою, не сміючи щось запитувати. Мовчала й Олеся, опустивши очі.

– Обставини такі, що ми мусимо квапитися з весіллям – ми повінчаємося наступного тижня. Тож збирай свої речі, Олесю, – наказав Михайло, – до весілля ти задля пристойності поживеш у моєї знайомої. А завтра я відкрито оголошу про наші заручини, щоб усі знали.

– Але чому так швидко? – запитала дівчина.

– Можливо, мені доведеться поїхати у військо, – збрехав Михайло, – і тому буде краще, коли я залишу тебе вдома як дружину, а не як наречену.

– Добре, – мовила Олеся, відводячи очі. І їй чомусь стало так тоскно, як ніколи в житті не було.

Листопад 2016 р. – листопад 2017 р.

1

Після укладення у 1656 р. між Московією та Річчю Посполитою Віленського перемир’я Хмельницький створив так звану Раднотську коаліцію між Україною, Швецією та Трансільванією, метою якої був поділ Речі Посполитої. У 1657 р. відбувся похід союзників у Польщу, який закінчився провалом. Козацько-трансільванська армія під тиском польського війська відступила в Україну. Богдан Хмельницький відправив їй на допомогу військо, яке очолив його син Юрій.

Раднотська коаліція не влаштовувала Московію, бо, за умовами Віленського перемир’я, поляки мали б обрати Олексія Михайловича своїм наступним королем. Крім того, цар прагнув провести в Україні низку реформ, які б фактично знищили її незалежність. Для з’ясування участі в коаліції України цар відправив посла Івана Желябужського, який, опинившись в армії Юрія і помітивши невдоволення простих козаків своїми більш заможними товаришами, почав вести агітацію за обмеження влади гетьмана на користь царя. Зокрема наголошував, що цей похід здійснюється без царського наказу. У результаті обурене військо Юрія розійшлося. (Тут і далі прим. авт.)