Читать «Між двох орлів» онлайн - страница 233

Однак Михайло розумів, що в нього невеликі шанси отримати Олесю – вона була з тих дівчат, які слухаються лише доводів свого серця. І вплинути на неї він не зможе, бо обіцяв не тиснути. Єдине, що може вплинути, – це майбутнє Левка. Михайло був не настільки наївним, щоб не розуміти, що в очах юної дівчини це його єдина принада. Але бідний Висоцький готовий був закрити на це очі, воліючи купити щастя володіння коханою жінкою, ніж мучитися без неї. А от коли вони одружаться, він зробить все, щоб закохати її в себе, – тут йому вже ніхто не завадить!

Минуло днів з чотири, але Олеся так і не могла прийняти рішення. Ретельно поміркувавши, вона вирішила, що буде пристойніше піти від Висоцького разом з братом, відкинувши його пропозицію про інше місце. Але лякала невідомість. Вкрай змучившись, дівчина вирішила порадитися з Феною.

Фена з апетитом обідала, від чого перебувала у пречудовому настрої, приязно зустріла Олесю та запросила до столу.

– Не до їжі мені, Фено! Тут таке сталося! Таке… Загалом Висоцький сказав мені, що кохає та хоче одружитися зі мною! – випалила дівчина.

Фена аж вдавилася. Та так сильно, що їжа вилетіла з рота, сама вона зробилася яскраво-червоною від кашлю, а з очей бризнули сльози. Олеся, намагаючись допомогти, ляскала її по спині, а потім подала води.

– От чи є в тебе совість так мене хвилювати? Так можна до смерті вдавитися! – прокашлявшись, докірливо вигукнула Фена. – Це ж треба таке диво? Що, так і сказав, що до шлюбу вести хоче?

– Так! Так і сказав, – мовила Олеся, а потім повідала подружці всі подробиці цього сватання.

– Що, прямо у лазню прийшов та лапати почав? – запитала Фена, і очі її загорілися.

Олеся почервоніла від сорому і тому лише кивнула у відповідь.

– Ууу! Оце Михайло – старий кіт, а маслечко полюбляє! Хе-хе-хе! – паскудненько захихотіла Фена. – Ну, і що ти вирішила?

– Не знаю! Я вже зовсім змучилась, бо не знаю, що йому відповісти, а він чекає відповіді! – вигукнула Олеся. – Він обіцяв, що не скривдить мене і подбає про Левка, але я не хочу за нього! Я не вірю йому і хочу піти звідси! Але іти мені нікуди. Фено, порадь, що мені робити?

Фена подивилась на дівчину, підвелась та пройшлась кімнатою, а потім зупинилась, нахмурилась, задумливо дивлячись на неї. «Михайло зовсім не дурень, щоб ось так взяти та закохатися в таке дівча, – думала вона. – Однак навряд чи став би її дурити – в нього занадто добра душа для такої ницості. Отже, дійсно покохав. Хоча ні – він просто купує собі забавку на старість років. Але все одно це для неї буде кращим, ніж поневірятися по чужих хатах».

– Знаєш, що я б зробила на твоєму місці? Пішла б за нього, – впевнено мовила Фена. – А що?! Він мужик хороший, добрий і не обдурить тебе. Та й небідно з ним жити буде.

– Та я ж не кохаю його! – обурено вигукнула Олеся. – Я кохаю… – Але осіклась, а потім додала: – Фено, він же старий!

– Чого це він старий? – здивувалася жінка. – Він що, сивий дід? Ні! Він ще цілком молодий, здоровий мужчина, зрілий і привабливий. Тим паче, якщо лапав, то все в нього добре! А кохання… Нещодавно хтось дуже молодий і дурний, як сто свиней, палко кохав іншого молодого, який сам найгірша у світі свиня! І де цей твій коханий молодик? Кинув тебе, наче ти якийсь непотріб! А тепер сама поміркуй: кому ти будеш потрібна, після того як скочила у горох? Нікому! Жоден чоловік тобі такого не пробачить, бо навіщо комусь така ганьба здалася! Ти ще подякуй Пречистій Діві, що в пелені від цієї мерзоти не принесла, бо тоді б ти такого горя сьорбнула, що й зуби б звело! А ти хоч колись замислювалася над тим, як вам з Левком прожити, якщо ти підеш від Висоцького? Ти брата ніяк не влаштуєш в житті. Ти навіть самій собі ради дати не можеш! А невдовзі Левко виросте і сам торуватиме собі шлях. І що тоді робити тобі? Служити десь наймичкою, а потім піти за такого ж самого наймита, як ти сама, і прожити своє життя, світу білого не бачачи через роботу? А Михайло подбає і про тебе, і про Левка, забезпечивши вам обом майбутнє. Тож не будь дурепою!