Читать «Між двох орлів» онлайн - страница 227

Але з того часу Лесь почав помічати, що Олеся завжди замислена та уникає любощів. І Лесько почав злитися та подумувати про те, щоб покинути її. Але не міг знайти у собі сил на цей крок та жив від зустрічі до зустрічі.

Одного вечора Олеся прийшла на побачення зажурена. Лесь одразу помітив це, але вирішив не вдаватися в її журбу. Натомість міцніше обняв її та почав палко цілувати. Від його пестощів Олеся пожвавилась, але коли вони обоє досхочу націлувались, то знову спохмурніла. Лесь деякий час уважно спостерігав за нею, а потім почав ніжно гладити її перенісся та лоба.

– Який же в тебе гарненький носик, моя зіронько! – прошепотів він. – Такий маленький, витончений, що так і хочеться цьомкнути! – І поцілував її носик, а потім спіймав її губи і жагуче поцілував. – Ходімо трохи далі в гайок! Я так скучив за тобою, люба! Ну, ходімо вже! Чого гаяти час?!

– Стривай! Що твій дядько відповів тобі? Коли ми одружимося? – запитала Олеся.

Лесь злодійкувато відвів погляд, щоб вона не побачила в ньому паніки, – він набрехав їй, що писав про це дядькові, і зараз розгубився. Але дівчина помітила це, щоки її порожевіли.

– Олександре, я не хочу більше жити ось так, ховаючись, немов якась злодійка, – твердо вимовила Олеся. – Я кохаю тебе і хочу, щоб ти був моїм чоловіком. І так більше не можна робити, як ми робимо. Якщо я завагітнію, то що тоді? Це ж наша дитина буде і… Та доки воно все так буде тривати?! Хіба ми злодії, що зустрічаємося потайки?!

– Олесю, сонечко, моя ти червона ягідко, – заворкував Лесь, щоб задобрити її, – хіба я проти одруження?! Тільки от поки ми не можемо одружитися. Треба трохи почекати!

– Я не хочу чекати! – твердо відрізала Олеся, і в її темно-блакитних очах спалахнув гнів. – Я втомилася! Мені не треба згоди твого дядька чи його багатства – хай буде лише хліб з водою, аби тільки ділити його з тобою! Лесику, я кохаю тебе! Я хочу, щоб ти був лише мій. Розумієш? Отже, або ти ведеш мене до шлюбу, або більше не чекай на мене на вечірній зорі!

– Олександро, не примушуй мене і не тисни на мене! – роздратовано відповів Лесь, теж починаючи злитися. – Якщо сказав, що одружимося, то неодмінно одружимося.

– Коли?

– Олександро! – гнівно крикнув Лесь, і його очі спалахнули такою люттю, що дівчина аж відсахнулася. – Якщо будеш тиснути на мене, то ніколи!

Олеся зблідла – від цих його слів наче пелена з очей впала. І бідолаха усвідомила, що весь цей час була лише забавкою в руках сластолюбного мерзотника. Дівчина затремтіла усім тілом, люто зиркнула на Леся й швидко пішла геть.