Читать «Між двох орлів» онлайн - страница 225

– Господи Боже! – видихнув Михайло, усвідомивши, в якому смішному та безглуздому становищі опинився. – Гнате, що ж мені тепер робити? Сором який!

– Та що ж тут соромітного? – пирснув зо сміху Гнат.

– Мені вже не личить за дівчатами упадати! – манірно вигукнув Висоцький. – А навіть якщо і почати, то все одно мені ні на що сподіватися – мені нічим привабити Олесю! Я такий шкарбун, що і глянути немає на що: сухоребрий, зморшкуватий і сивий, – жалібно скаржився він. – А вона така юна, свіженька та гарненька, наче весняна квіточка. Гнате, от як таке могло статися, що такий зрілий і поважний чоловік, як я, палко покохав наївну дівчинку, яка не набагато старша за мою дочку?

– Та чого ти голосиш? – дивувався Гнат, щиро не розуміючи, чому кум так жахається.

– Але що я можу їй запропонувати? Не пара ми з нею! Та й навіщо мені дружина? Діти в мене є.

– Яка дружина? Отямся! – жорстко мовив Гнат. – Ти чи з глузду з’їхав, що здумав пропонувати шлюб цій вбогій? Ти – шляхтич, а в майбутньому станеш полковим суддею. А вона хто? Та ніхто! Вона хоч знає, де її мати народила, а головне – від кого? Навряд чи! Ти хоч розумієш, як тобі нашкодить цей шлюб? Люди ж тебе зневажати почнуть! А воно тобі треба? Якщо вже так сильно кортить, то з нею можна й так розважитися – вона не відмовить тобі в коханні, особливо коли оплатиш її пестощі грошима.

Михайло схопився, і очі його запалали від гніву.

– Гнате, як ти смієш?! Ким ти мене вважаєш?

– Михайле, не корч із себе ображену чесноту, – жорстко промовив Гнат. – Тебе вабить ця паплю́га, то візьми її та розважся. Але не здумай з нею одружуватися – такого сорому наберешся, що й довіку не відмиєшся.

Від цих слів Михайло побагровів та потягнувся до шаблі. Гнат мимоволі злякався – він ніколи не бачив кума у такій шаленій люті.

– Вийди, поки я ще стримую себе і пам’ятаю, що ти моєму синові хресний батько! Вийди! Не доводь до гріха! – прошипів Михайло.

Гнат лише знизав плечима та вийшов, шкодуючи, що взагалі затіяв цю розмову. «Михайло завжди був занадто добрим та благородним, і всі, кому не ліньки, цим користуються! Ох, і де ця потолоч взялася на його голову?» – думав Гнат, щиро шкодуючи кума.

А Михайло ніяк не міг отямитися після цієї розмови. По-перше, його за живі печінки зачепили паскудні поради Гната, а по-друге, він ніяк не міг прийняти той факт, що кохає Олесю. І дійсно ж кохає, бо вже давно дихає лише її образом, відчуває, що поки вона поруч, то його життя буде зручним і затишним, бо ця дівчинка – те джерельце тепла, якого потребує серце будь-якого чоловіка. «Господи! Ось як, як я міг забути свою Ганнусю? Як могло так статися, що це дитя витіснило з моєї душі скорботу та пам’ять про покійну дружину? Адже я ледь не присягався над її труною, що довіку буду кохати лише її до останнього свого подиху? Господи, ось як мені тепер жити?» – запитував Михайло чи то в Бога, чи то в себе самого. У двері постукали, до кімнати увійшла Олеся та запитала: