Читать «Користь незавершених справ» онлайн - страница 19

— Кір! Допоможи… — безпомічно пробурмотіла я, простягаючи руку другові. Він міг допомогти, і я вже навіть знала, як він це робить. Просто поєднує ті канали, по яким течуть чари, і перенаправляє їх до себе.

— Зараз, — його очі злякано розширилися, і він всього у декілька кроків опинився поряд зі мною, хоча всього мить назад був у іншому кутку кімнати. І як в нього виходить так швидко рухатись? Магія, не інакше…

В цей раз, чесно кажучи, сплеск, який щойно ледве не відбувся, відчувався зовсім по-іншому. Мені не хотілося нічого розколотити чи знищити, і страху було зовсім трошки, адже я знала, що Кір будь-що допоможе. І я розуміла, що нічого по-справжньому непоправного я не зроблю — навіть не знаю, звідки взялася ця впевненість… Мабуть, це все-таки дім. Він допомагає контролювати силу, ось чому у Черепку ніколи не відбувалося таких «сюрпризів».

Моя рука майже миттєво опинилася у гарячій долоні Кіра, і відчуття, що магія повністю покидає моє тіло, залишаючи за собою тільки пустоту, стало майже нестерпним. Руки аж засвербіли затримати силу, повернути її назад, але я зусиллям волі зупинила цей порив.

— Спасибі тобі, - вдячно посміхнулась я, і лише потім помітила у нього в руках конверт з старовинною сургучевою печаткою. Такими вже давно ніхто не користується, але бабуся у багатьох речах була людиною звички, і з неабиякою впертістю продовжувала відправляти справжні паперові листи, повністю ігноруючи електронну пошту. — Що це таке?

— Ще не знаю, — зацікавлено відізвався Кір і без усяких сумнівів надломив печать.

У конверті виявилося декілька листків, кожен з яких був підписаний. На одному з них я точно помітила напис «Яросвіті». Ну, значить, точно бабуся — тільки вона називала мене повним ім’ям, всі інші скорочували його до простішого «Яра». Кір віддав мені цей складений учетверо листочок, а сем задумливо розгортав той, що з надписом «Кирилові».

«Дорога онучко, — охайні, каліграфічні літери бабусиного почерку стрибали перед очима, і я декілька разів кліпнула, намагаючись відігнати непрошені сльози. — Я багато чого не встигла тобі розповісти, але перш за все, я не зробила найголовнішого — я не попросила вибачення. Пробач мені, Яросвіто! Я впевнена, ти вже здогадалась, а може, зовсім скоро дізнаєшся, що цим прокляттям, цією божественною карою, тебе нагородила саме я, твоя рідна бабуся! Ти не уявляєш, які муки совісті довелося мені пережити, але все ж я не могла зізнатися тобі у вічі — я завжди була слабкодухою, хоч і намагалася це приховати…

Але все ж я просто не могла вчинити інакше, в мене не було вибору! Ні, я не виправдовуюсь, лише хочу донести до тебе правду. Ти — найсильніша з усіх у нашому роду. Знаю, це звучить для тебе дивно, адже все життя тебе переконували в зворотному, але це так. Твоя сила при народженні й справді була мізерною, але коли це було важливо? Сила духу, ось що вирізняло тебе серед однолітків. Я завжди це бачила, той металевий стержень, ту особливу іскру, що не давала тобі зливатися з сірою масою.

Гадаю, тобі цікаво, до чого ця передмова? Я не можу померти просто так, не залишивши тобі шансу на нормальне життя. Я шукала можливість обійти умову, і нарешті знайшла її. Ти, певно, пам’ятаєш, я завжди носила на вказівному пальці лівої руки каблучку? З маленьким зеленим смарагдом? Це не звичайна прикраса, а оберіг, що стримує магію. Коли вона на тобі, магії стає значно менше, але вона не може вийти з-під контролю, і умова про судженого також не діє. Забери її. Коли я відчую, що настав мій час, я залишу її у скриньці з прикрасами, на самому дні.

І ще одне… Можливо, це зовсім не моя справа, і навіть скоріш за все, що так воно й є, але я маю тобі сказати. Я шукала твого судженого. Просто на всяк випадок — мало що може статися?.. І знаєш, ця задачка виявилася значно простішою, ніж здавалося на перший погляд…»