Читать «Користь незавершених справ» онлайн - страница 18

Невелика кімната, що ще так недавно була моєю, тепер перетворилася на якийсь дивний гібрид складу усілякого мотлоху і лабораторії. Гарні шпалери, які я так довго підбирала, тепер були вкриті плямами кіптяви і якимись жахливими розводами блідувато-рожевого і зеленого кольору, а туалетний столик з темного дерева, подарований мені на вісімнадцятиріччя, тепер був завалений коробками і старими іграшками.

Поки я роздивлялася весь той кошмар, що родичі встигли зробити з мого помешкання, Кір встиг залізти в кімнату і тепер вже визирав з-за дверей у коридор.

— Яро! Досить вже хандрити! Ти забула, навіщо ми сюди прийшли? Давай… — друг говорив пошепки, але від цього голос зовсім не ставав біднішим на інтонації, і я легко могла розрізнити в ньому азарт, співчуття і саму крапельку роздратування.

— Гаразд, я вже йду, — я в останній раз кинула сумний погляд на стіни кімнати, у якій прожила майже все своє життя, виключаючи останні півтора місяці, і перша вислизнула у коридор.

Всього два швидких кроки, декілька коворотів ключа, що стирчав у замку — і ми з Кіром вже у кімнати навпроти. А ость там, як не дивно, все залишилося у точнісінько такому ж вигляді, як і при житті прабабусі. На якусь мить мені навіть стало трішечки заздрісно — як так, мою кімнату перетворили на казна-що, а ось її залишили без змін.

Взагалі-то, за звичаями, у помешканні померлої відьми оселялася та, що унаслідувала її силу, а так як власницею Старого Черепка була Анастасія, то я зараз могла би з легкістю заявити, що ніхто не має права не те що виганяти мене, але й взагалі вказувати мені, що робити. Але тоді, на жаль, я цього не знала, а пізніше щось змінювати вже, здається, не було сенсу.

— Ну що, почнемо? — Кір з ентузіазмом потер руки і пішов прямісінько до ліжка з чудовою різьбленою спинкою. — Ти поки що роздивись усе інше. Шухляди там, на столі речі переглянь…

— Ну добре… — Чесно кажучи, мені було трохи ніяково фактично ритися у речах рідної бабусі, нехай та і померла, але водночас з тим я розуміла, що заради порятунку власного життя була здатна ще й не на таке.

Так… З чого б почати? Мабуть, дійсно, з шухляд. Я підійшла до шафи і обережно відкрила дверцята, все-таки трохи побоюючись, що мене зараз вб’є якесь капосне заклинання, накладене на речі.

Але ні, нічого подібного не сталося, і я з полегшеним зітханням взялася за справу. Полички з одягом я лише мигцем проглянула, не вважаючи за потрібне копирсатися у чужій нижній білизні, а ось на книжкових полицях зупинилася надовше. Книги тут були, варто сказати, вельми цікаві. Один лише том «Звернення до богів: переваги й недоліки» ввігнав мене у ступор. Невже… Невже мої здогадки підтверджуються, і хтось з наших предків і справді просив силу в бога?

Так, саме так! Бабуся була достатньо мудрою, щоб здогадатися про це. Мабуть, вона просто не встигла сказати мені, як позбавитися цього «дару»! Ну нічого, нічого, ми впораємося. Викличемо її дух ритуалом і вона… Вона допоможе!

Ця думка настільки захопила і обрадувала мене, що руки затремтіли, і по волоссі знову, вже у черговий раз, пробігли іскри магії. Як же невчасно! Ось тільки у Черепку магії не вистачало!