Читать «Користь незавершених справ» онлайн - страница 21

— Що ти… — почала я, але закінчити запитання так і не встигла: з коридору почувся якийсь дивний шерех, а потім слова:

— …В однокімнатній квартирі, уявляєш? І куди вона тепер подасться, без роду без племені?

О, розмова, очевидно, ведеться про мене. Яка приємна несподіванка! Добре, обманюю. Набагато краще було б, якби про мене просто забули.

— Тікаємо, — одними губами промовила я, виразно дивлячись на Кіра. Зараз вже було неважливо, знайшли ми щось, чи ні, треба було якомога швидше забиратися з цього будинку, поки хтось занадто допитливий не зайшов до цієї кімнати.

Друг усе правильно зрозумів, і, швидко прихопивши два наші листи, взяв мене за руку. Я взяла книгу, і теж приготувалася до переносу. Всього мить — і ось ми вже знову стоїмо на узбіччі розбитої вщент дороги, біля такого самого побитого життям автомобіля.

Без слів сіли кожен на своє сидіння, так само мовчки почали їхати. Кожен думав про своє. Я — про несподівані відкриття і ті таємниці, що доведеться розгадати на шляху до правди, про судженого, який має бути десь поряд, про Кіра, який несподівано знов увірвався у моє життя, наче вихор, і впевнено, без жодних зусиль чи спротиву з моєї сторони став займати в ньому все більше і більше місця.

Пройшло всього два дні, а я вже забула ті півтора роки, що він провів у Англії на стажуванні, і здається, що нікуди він не від’їжджав, а завжди був поряд. І, як не дивно, життя, яке вже досить давно пішло шкереберть, з його появою, здається, почало потроху налагоджуватись.

Про що думав Кір?.. Не знаю, але, здається, лист від бабусі збентежив його не менше, ніж мене. Цікаво, що в ньому було? А втім, яка різниця? Все одно я цього не запитаю. Кожен має право на власні секрети.

Але раптом думки з філософських тем зіскочили на речі більш приземлені та прозаїчні: каблучка! Ми ж її так і не дістали!

— Кір, — я тихенько покликала його, намагаючись не сполохати думок. — Ти не знайшов каблучки? — в моєму голосі не було й краплі докору.

— Ні, - сумно зітхнув Кір. Тоді я з вдаваним ентузіазмом запитала:

— Тож нам доведеться знову туди повернутися, щоб забрати її?

— В цьому немає сенсу. Я впевнений на всі сто відсотків, що маленької каблучки з зеленим камінчиком у скриньці не було.

Глава 4

Користь ненадійних ритуалів

Я була пригнічена. Як це — не було? Бабуся написала, що каблучка має бути саме там!

— І що нам тепер робити? — без особливої надії на конкретну інструкцію запитала я.

— Ну… Спочатку заїдемо до мене у гості. Бо поки твої родичі сорок хвилин сиділи за столом, ми вдвох тяжко працювали, а в мене з самого ранку й макової зернинки у роті не було… А потім відпочинемо, і почнемо готуватися до ритуалу. Не забувай, в нас залишилося всього шість днів, і краще не відтягувати все це до останньої хвилини, бо може опинитися запізно.