Читать «Користь незавершених справ» онлайн - страница 20

Тут текст обривався. Я перегорнула листок на іншу сторону, сподіваючись знайти продовження, але там було пусто, не вважаючи мого імені, написаного тим самим каліграфічним почерком з завитушками. Ну ось як це можна назвати? Хіба люблячі прабабусі чинять так? Спочатку викликають богів, просячи у них небезпечну силу, потім передають її онучці і помирають, залишаючи після себе купу таємниць?..

Чесно кажучи, лист мене приголомшив. Бабуся! Наймудріша жінка з тих, яку я знала! Вона сама тисячі разів казала, що боги — це останні, з ким варто зв’язуватися, а тут виявляється, що вона й сама…

Хоча, звісно, я не могла сердитися на неї. Я вірила, що в неї дійсно не було іншого виходу, до того ж, вона сама чесно все розповіла, нехай і після своєї смерті, ще й залишила можливість обійти цю дику умову… Але ця її витівка з незакінченим реченням… злила. Так, це було цілком у її дусі, але ж не тоді, коли на кону стоїть моє щастя?

Тим часом Кір теж закінчив читати, але все одно досить розгублено дивився на лист, зрідка пробігаючи деякі рядки очима. Потім він несподівано серйозно подивився на листок паперу і сказав:

— Обіцяю.

До чого це було, я так і не зрозуміла. Але по незвичного для нього серйозному виразі обличчя я здогадалася, що бабуся і його заплутала своїм листом.

— Ну як, хоч щось прояснилося? — запитала я, обережно складаючи листок і ховаючи його у кишеню.

— Так. Тепер все ясно, як день, — відповів Кір, і я не зрозуміла, говорив він серйозно чи з сарказмом, але перепитувати не стала. — А ти? Дізналася, що хотіла?

— Частково, — зітхнула я, а потім стрепенулася: скринька!

— Яка ще скринька? — спитав Кір. Видно, останнє слово я сказала вголос.

— Там… У ній має бути каблучка, маленька така, з зеленим камінцем. Це артефакт, який допоможе стримувати магію.

— Чудово, — відповів друг і запустив обидві руки в немаленьку скриню, а я ж повернулася до книжкових полиць, довіривши Кіру таку важливу справу, як пошуки оберега. Що ж, подивимось, що ще цікавенького може тут бути…

«Гадання на судженого», «1000 і одні корисні чари на кожен день», «Закляття бадьорості: вплив на пам'ять та підсвідомість», і так далі у такому ж дусі…. Загалом, книга про богів виявилася найцікавішою серед усіх. Я повернулася обличчям до друга, бажаючи сказати, що в нас залишилося зовсім мало часу, і треба якнайшвидше змиватися, і побачила вельми цікаву картину: Кір, скринька, вже чомусь порожня, і купа прикрас, що неохайною гіркою звалені поруч.