Читать «Код да Вінчі (підліткова версія)» онлайн - страница 157
Дэн Браун
— Але ж документи Сангрил лишаються захованими й історія Марії Магдалини може лишитися загубленою навіки, — сказав Ленґдон.
— Чи це насправді так? Подивіться навколо себе. Її історію розказано в мистецтві, музиці, книжках. З кожним днем усе більше. Маятник гойдається. Ми починаємо розуміти небезпеку минулого… починаємо повертати священне жіноче начало, — Марі замовкла. — Ви говорили, що пишете книгу про символи священного жіночого начала, правда?
— Так, правда.
Вона усміхнулась:
— То дописуйте її, містере Ленґдон. Проспівайте свою пісню. Світ потребує нових трубадурів.
Ленґдон замовк. «Не питай, — сказав він сам собі. — Зараз не час». Він глянув на папірус у руках Марі і знов на Рослін.
— Питайте про все, що вас цікавить, містере Ленґдон, — сказала Марі усміхаючись, — ви заслужили це право.
Ленґдон відчув збудження.
— Ви хочете знати, чи є Грааль у каплиці Рослін?
— А ви можете мені сказати про це?
Марі зітхнула з удаваним обуренням.
— І чому це чоловіки не можуть дати спокій Граалю? — Вона лукаво всміхнулась. — А чому ви думаєте, що він тут?
Ленґдон вказав на папірус у її ж руці.
— Вірш вашого чоловіка згадує саме Рослін, щоправда, ще й меч і чашу, які мають вказати на Грааль. Я не бачив там символів меча і чаші.
— Меч і чаша? — перепитала Марі. — А як саме вони виглядають?
Ленґдон відчув, що вона грається з ним, але він також включився в гру, пояснюючи символи.
Вона ніби щось пригадувала.
— Так, звичайно. Меч уособлює все чоловіче. Мені думається, його малюють десь так, правда? — Вона намалювала вказівним пальцем на своїй долоні знак:
— Так, — відповів Ленґдон.
А Марі намалювала не таке звичне, «закрите» символічне зображення меча, яке так само було відоме Ленґдону.
— А ось обернений знак, — сказала вона, малюючи знову на своїй долоні, — і це чаша, яка уособлює жіноче.
— Правильно, — сказав Ленґдон.
— А ви кажете, що з усіх багатьох сотень символів, які є в нас у каплиці Рослін, ці два ніде не з’являються?
— Я їх не бачив.
— А якщо я покажу вам їх, ви підете спати?
Ще до того, як Ленґдон щось відповів, Марі Шовель зійшла з ґанку і пішла до каплиці. Ленґдон поквапився за нею. Увійшовши в прадавню будівлю, Марі ввімкнула світло і вказала на середину підлоги святилища.
— Ось вони, містере Ленґдон. Меч і чаша.
Ленґдон дивився на затоптану підлогу й нічого не бачив.
— Але ж тут нічого…
Марі зітхнула й почала ходити вздовж славетної доріжки, протоптаної на підлозі каплиці, тій, по якій у Ленґдона на очах ходили відвідувачі цього вечора. Коли його очі побачили величезний символ, він усе ще нічого не розумів.
— Але ж це зірка Давида…
Ленґдон завмер, онімілий і спантеличений, коли нарешті второпав.
Йому знадобилась хвилина, щоб знайти потрібні слова.
— У цьому вірші справді йдеться про Рослін. Усе ідеально сходиться.
Марі усміхнулась.
— Можливо.
