Читать «Код да Вінчі (підліткова версія)» онлайн - страница 155

Почувши це слово, Софі вмить згадала дідуся, який стільки років називав її принцесою. Звук його голосу, здавалося, відлунював між старовинного каміння Росліну і в таємничій порожнині під каплицею.

Жінка обняла Софі обома руками, її сльози потекли дужче.

— Твій дідусь так хотів тобі все пояснити. Але не все складалося між вами. Він весь час робив спроби. Так багато всього треба пояснити тобі, так багато, — вона знову поцілувала Софі в чоло, а потім прошепотіла їй на вухо: — Більше ніяких таємниць. Прийшов час тобі знати правду про нашу родину.

Софі з бабусею сиділи на сходинках ґанку, обнімаючись у сльозах, коли побачили, що до них через галявину крокує молодий церковник, а в його очах світяться надія і недовіра.

— Софі?

Софі кивнула крізь сльози й підвелася. Вона не знала в обличчя цього молодого чоловіка, але, тільки-но вони обнялися, відчула владу крові, яка текла в його жилах… крові, яка, як вона щойно збагнула, була в них спільною.

Коли Ленґдон підійшов до них, Софі не могла навіть уявити собі, що лише вчора ввечері вона була така самотня в цьому світі. А тепер, у незнайомому місці, в товаристві трьох людей, яких ледь знає, вона нарешті відчула себе вдома.

Розділ 83

На Рослін упала темрява.

Почуваючи себе геть виснаженим, Роберт Ленґдон стояв на ґанку кам’яного будинку, насолоджуючись сміхом і дружніми розмовами, які лунали з-за зашторених дверей. Втома проникала в кожну клітину його тіла.

— Ви так тихенько втекли, — озвався голос у нього за спиною.

Він обернувся. У дверях стояла бабуся Софі, і її срібне волосся сяяло в темряві ночі. Її ім’я, принаймні останні двадцять вісім років, було Марі Шовель.

Ленґдон втомлено всміхнувся:

— Подумав, що родині треба дати час поспілкуватися, — з-за вікна він міг бачити, як Софі розмовляє зі своїм братом.

Марі вийшла і стала поряд з ним.

— Містере Ленґдон, почувши про вбивство Жака, я дуже злякалась за безпеку Софі. І коли побачила її у дверях свого будинку, то відчула чи не найбільше полегшення за все своє життя. Навіть не знаю, як віддячити вам.

Ленґдон не уявляв, що він міг би сказати у відповідь. Хоча він хотів, щоб Софі й бабуся говорили наодинці, Марі запросила його приєднатися до них і вислухати те, що вона зараз розповість. «Мій чоловік завжди довіряв вам, містере Ленґдон, тож і я так само довіряю». І от Ленґдон із німим подивом тепер слухав історію покійних батьків Софі. У це неможливо повірити, але вони обоє належали до роду Меровінґів — прямих спадкоємців Марії Магдалини та Ісуса Христа. Батьки Софі, як і їхні предки, з метою безпеки змінили свої прізвища Платар і Сен-Клер. А їхні діти, як прямі спадкоємці королівської крові, перебували під пильною охороною Пріорату. Потім батьків Софі було вбито в загадковій автокатастрофі, і Пріорат був наляканий, що королівську лінію крові викрито.

— Ми з вашим дідом, — сказала Марі голосом, здавленим від болю, — повинні були прийняти серйозне рішення, тільки-но нам зателефонували. Машину ваших батьків знайшли в ріці.

Вона витерла сльози і глянула на Софі та її брата.