Читать «Код да Вінчі (підліткова версія)» онлайн - страница 159
Дэн Браун
Епілог
Роберт Ленґдон несподівано прокинувся. Щось йому наснилося. На купальному халаті біля його ліжка була монограма:
Йому було тепло, він добре відпочив. Він проспав мало не дві доби поспіль. Повільно сідаючи в ліжку, він зрозумів, що розбудило його… дивовижна думка.
Чи може таке бути?
Він завмер.
Не може такого бути.
Через двадцять хвилин після швидкого освіжаючого душу він вийшов з готелю, відчуваючи збудження, яке все зростало. Він пішов на схід, потім повернув на південь і так ішов, поки не побачив те, що шукав… знамениту королівську аркаду — всю з блискучого чорного мармуру. Ідучи вздовж неї, Ленґдон уважно дивився собі під ноги. І ось він за кілька секунд знайшов те, що шукав: кілька бронзових медальйонів, втиснених у землю у вигляді ідеальної прямої лінії. Кожен з тих дисків мав п’ять дюймів у діаметрі, і на них були викарбувані літери N та S.
Північ. Південь. Nord. Sud.
Він обернувся на південь і побачив продовження лінії, утвореної медальйонами, вздовж якої він і пішов.
Вулиці Парижа, які були йому добре знайомі вже багато років, прикрашали 135 таких бронзових знаків, вмонтованих у тротуари, внутрішні дворики й проспекти, утворюючи вісь із півночі на південь, яка йде крізь місто. Він одного разу пройшов цією лінією від Сакре-Кер на північ через Сену і, нарешті, до старовинної Паризької обсерваторії. Це тоді він збагнув значущість позначеного сакрального шляху.
Перший земний меридіан.
Перша нульова довгота світу.
Древня лінія Рози-Троянди в Парижі.
А тепер Ленґдон поспішав людною вулицею, відчуваючи, що він близький до мети. Менше ніж за квартал.
Осяяння приходили до нього одне з одним. Соньєр написав Рослін (Roslin) на старовинний манер… меч і чаша… могила,
«Чи не про це хотів поговорити зі мною Соньєр? Чи я, сам того не знаючи, розгадав правду?»
І він почав бігти, відчуваючи під своїми ногами лінію Рози, яка вела його прямо до мети. Тільки-но він увійшов до тунелю Пасажу Рішельє, його всього охопив дрож передчуття. Він знав, що в кінці тунелю знаходиться найзагадковіший паризький монумент.
Мерехтить у темряві.
Він милувався нею лише якусь мить. Озирнувшись, відчув, що його ноги знову побігли незримою дорогою, накресленою старовинною лінією Рози, несучи його через двір до Каррузель дю Лувр, до величезної клумби, засадженої травою, оточеної охайно підстриженим живоплотом, — саме на цьому місці відбувалися прадавні святкування поклоніння природі, відбувалися сповнені радощів ритуали, які славили плодючість богинь.
Ленґдон відчув, ніби він потрапив в інший світ, коли зупинився серед оточеної кущами великої площі, порослої травою. Цей майданчик тепер був вшанований одним з найдивніших пам’ятників. Прямо в центрі в землю врізалась гігантська скляна піраміда, яку він побачив кілька днів тому, входячи в Лувр.