Читать «Код да Вінчі (підліткова версія)» онлайн - страница 156

— Того вечора ми збиралися їхати тією машиною всі шестеро, з обома дітьми. На щастя, в останню мить наші плани помінялись, тож ваші батьки їхали самі. Ми з Жаком так і не довідалися, що сталося насправді… чи то був таки нещасний випадок.

Марі глянула на Софі.

— Ми знали, що маємо оберігати наших онуків, тож робили те, що вважали найкращим. Жак повідомив у поліцію, що твій брат і я також були в машині… мовляв, наші тіла віднесло течією. Потім нам з твоїм братом треба було заховатися з допомогою Пріорату. Жак був помітною людиною, він не міг просто так зникнути, тож він узяв собі Софі, як старшу, і вона мала лишитися в Парижі, щоб її виховував Жак, ближче до Пріорату і під його захистом.

Вона знизила голос до шепоту.

— Розділити родину — це було найважче, що ми зазнали в нашому житті. Ми з Жаком бачилися дуже рідко, завжди потай. У нас є деякі обряди, яких братство ніколи не порушує.

У цей момент Ленґдон вийшов. І, дивлячись на шпилі каплиці Рослін, не міг не думати про її нерозгадану загадку. Чи Грааль справді в Рослін? І якщо це так, що означають меч і чаша, які Соньєр згадав у своєму вірші?

Папірус Соньєра. Він знову вийняв його з криптекса, сподіваючись знайти там щось таке, чого недобачив раніше.

— Дозвольте, — сказала Марі, торкнувшись руки Ленґдона.

Марі здивовано дивилась на вірш.

— Я знаю одного чоловіка з банку в Парижі, який дуже хотів би повернути назад цю палісандрову скриньку. Андре Верне був близьким другом Жака, і Жак повністю довіряв йому. Андре все зробив би, щоб виконати прохання Жака зберегти цю скриньку.

«Навіть підстрелив би мене», — подумав Ленґдон, але вирішив промовчати, що він, напевне, зламав носа нещасному чоловікові. Думаючи про Париж, він згадав трьох сенешалів, яких також було вбито минулої ночі.

— А Пріорат? Що буде з ним?

— Коліщатка вже приведено в рух, містере Ленґдон. Братство багато чого витерпіло протягом століть, витерпить і це. Завжди є ті, хто готовий заступити загиблих.

Цього вечора Ленґдон цілком припустив, що бабуся Софі була тісно пов’язана з діяльністю Пріорату. Зрештою, серед членів Пріорату завжди були жінки. Четверо з них були навіть Великими магістрами, хоча сенешалями завжди були чоловіки-охоронці.

Ленґдон згадав про Лью Тібінґа і його слова у Вестмінстерському абатстві. Здавалося, це було цілу вічність тому.

— А чи тиснула церква на вашого чоловіка, щоб він не публікував документи Сангрил у Кінці епохи? — спитав він.

— Звичайно ж ні. Кінець днів, Кінець епох — це просто легенда, у доктрині Пріорату нема ніякої дати, коли Грааль має бути розкритим. Насправді Пріорат завжди вважав, що Грааль не буде розкрито ніколи.

— Ніколи? — спитав приголомшений Ленґдон.

— Це таємниця й очікування дива, що живить наші душі, а не сам Грааль. Краса Грааля полягає в його неземній природі, — Марі Шовель глянула на Рослін. — Для когось Грааль — це чаша, яка принесе вічне життя. Для інших це пошук документів і таємних історій. А для більшості, я підозрюю, Святий Грааль — це недосяжний скарб, який надихає, навіть у сучасному безладному світі.