Читать «Залізна шапка Арпоксая» онлайн - страница 99

— Пробач, будь ласка, більше не буду перебивати, — пискнув сполошений хлопчик.

Та наставник ураз збайдужів. Наче без бажання, а вимушено, протяг руку до кантара. При цьому казав невидимим особам:

— Що ж, раз він знає історію Ук-Ра… Як кажуть, баба з воза — кобилі легше.

— Діонісе, ти ще не все розказав мені про річку, — нагадав ще більше сполошений хлопчик.

— Міг би про решту сам здогадатися, — неприязно кинув Діоніс і витер зап’ястям мокрого рота.

Мишко напружено думав. На жаль, ніякої відгадки не придумав. Перехоплюючи нищівні погляди Діоніса, хлопчик зовсім занепав духом. Ніхто не хоче допомогти йому зняти з Гори шапку, щоб повернути її скіфам. Діоніс теж грається з ним, як кіт із мишею.

Хлопчик крадькома витер кулаком збіглу сльозу.

Бог, якого привела на світ смертна жінка, передумав карати хлопчика нищівними поглядами. Прочистив кахиканням горло і м’якшим голосом запитав:

— Малий, я тобі розповідав, що річка пробила русло у камені?

Мишко не підвів голови, буркнув:

— Так, розповідав. Але що з того? Південний Буг теж несе свої води у камінних берегах.

— А то, що Гіпакірій і під морем несе свої води у високих берегах.

Здогадка проштрикнула кмітливу головку. Очі хлопчика розцвіли й збільшилися в кілька разів. Довірливим голосом він шепотів:

— Діонісе, ти хочеш сказати: річка Гіпакірій тече дном моря наче сушею?

— Саме так. То рівно тече, то викидає коліна, то падає з гори. І при цьому води майже не перемішуються. У морі вона солона…

— …а у річці — прісна, — вигукнув Мишко, втішений, що такий догадливий. — О, виходить, можна течією річки доплисти до Скляної Гори.

Діоніс заляпав долонями:

— Нарешті! Боже телятко прозріло! О, за це треба випити.

Мишко вирішив не ображатися на Діоніса. Він зіскочив зі стільця і гаряче запропонував:

— Починаймо щось робити.

— Що саме? — плямкав мокрим ротом Діоніс.

— Одягай на мене водолазний костюм.

— Не поспішай. Устигнемо з козами на торг. Сідай. Чого скочив?

Мишка сумно зітхнув:

— Я міг би сидіти з тобою довго. Але взавтра такий день…

— Пролітав Гефест у сандалях із крильцями. Поінформував: «Узавтра без опадів. Геліус-сонце на золотій колісниці забереться найвище».

— Так, узавтра рівнодення. Царська сотня блискавичного реагування повинні прибути до Семи Могил із шапкою Арпоксая. Її надіне Скопасіс, цар катіар і траспій. Без цієї шапки ніхто з царства Скопасіса не має права там бути. Скіл зі своєю сотнею теж не має права…

— М-да. Це діло серйозне. Я знаю: на Семи Могилах скіфи щороку збираються, щоб набратися сил від Всеперемагаючого Сонця. Що ж, доведеться зайнятися цією справою. (Діоніс простяг руку до кантара.) А перед важкою роботою, що потрібно? — Бог мовчки, вичікувально наливав.

Відповіді від юного співрозмовника не прозвучало. Діоніс радісно виголосив:

— Правильно, потрібно випити.

Аргіронет

–

водяний хижак

— Ану, обкрутися, синку, — жартував Діоніс, що стояв непевно на ногах.

Задоволений Мишко підстрибував.

— Мені подобається костюм. Він гумовий, щільно прилягає до тіла. І чудового кольору. Блакитний. Тепер я справжній водолаз. (Зупинився.) А чому гума горбкувата, як шкіра ропухи?