Читать «Залізна шапка Арпоксая» онлайн - страница 101

— Ха-ха-ха! — не міг зупинитися Мишко.

Усе негативне, що досі носив у собі, він виплеснув на пияка:

— Ти невиправно дурний. Хочеш, залишайся у болоті, а я звідси піду. Тут комарів багато.

Діоніс стояв перед ним прямо, вільно й ледь-ледь посміхався. У звужених зіницях бога мигнуло таке, чого Мишко злякався. По його спині пробіг віртуальний хробак і нестерпно-лоскітно перебирав мікроскопічними лапками. Раптом хлопчак згадав, що Діоніс так само посміхався, коли пірати зв’язували його мотузкою. Мишкове серце гучно калатало, передчуваючи лихо. І воно не помилилося…

Бог виноробства, гульні та мистецтва різко змахнув чарівним жезлом над крихітним павучком. В один мент павучок перетворився на гігантську жирну потвору. Вона погрозливо хиталася на тонких волохатих лапах. Вісім холодних застиглих очей втупилися в ошелешеного хлопчака, підстерігаючи бодай якийсь з його боку рух.

Мишко відхилився назад, бо шукав захисту в Діоніса. Туша відразу поперла на хлопчика. Він крутнувся, хотів утекти. Але не встиг. Трьохсоткілограмовий хижак накинувся на нього і підім’яв під себе. Хлопчик голосно гикнув. Сили його повністю покинули. Він уже не пручався.

Потвора перевернула жертву донизу головою. Завертіла і закрутила нею з такою швидкістю, з якою артист орудує булавою на арені цирку. Коли Аргіронет досхочу натішився, то перейшов до ще приємніших для себе дій. Хижак витягував зі свого черева канат, блискучий і міцний. Водночас старанно й туго обвивав ним захопленого.

Мишкові забракло повітря. Він знепритомнів.

Мишко у повному спорядженні водолаза. Останні попередження Діоніса

Діоніс, що тримав руки за спиною, тоном переможця запитував Мишка:

— Тепер ти переконався, хто такий Аргіронет?

— Переконався, — голосно схлипнув Мишко.

Про себе хлопчик вирішив тікати від бога дурних розваг і веселощів. Краще бути сам на сам із дикою природою, ніж у компанії алкоголіка.

— Овва, Мишо, не вередуй, — заспокоював його Діоніс. — Ти не раз ще дякуватимеш мені за науку.

— За науку? Яку? — аж присів від небаченого нахабства Мишко.

— Ну, хоча б за павука. Хіба я не попереджав тебе, що він хижак? Не попереджав?

Не почувши відповіді, бог самозадоволено підтвердив:

— Попереджав.

Мишко опустив голову. Він ще повністю не прийшов до тями після пригоди з Аргіронетом. У нього й досі тремтіли коліна. Заперечувати Діонісові та доказувати своє він не наважився. Чого доброго збільшить у мільйон разів комара, що оце дзижчить над вухом.

— Зараз ти підеш під воду, — безтурботним голосом мовив Діоніс.

— Під воду? — вдруге присів Мишко. — Я спущусь під воду? Але ж у мене немає дзвону із киснем?

— Чому немає? Коли я збільшив павука, то разом і все його господарство. Ось він. Тримай.

Діоніс театральним жестом вихопив із-за спини велику прозору й водночас тверду кулю.

Мишко крутив прозорий баняк. Його здивуванню не було меж.

— Невже це той самий горіх. Діонісе, та тобі ціни немає. Ти здатний робити чудеса з чудес. Ти найкращий, найталановитіший. Ти такий, такий…

— О, Мишо, ти ще не всі мої таланти знаєш, — пишався Діоніс. — Ну, добре. Про них якось потім тобі розповім… за столичком. А зараз слухай: Під водою неймовірно красиво. На суші теж є гарні місця. Але підводний світ ні з якими земними красотами не зрівняти.