Читать «Залізна шапка Арпоксая» онлайн - страница 132

Обличчя Мадія, розцяцьковане ряботинням, проясніло.

— Мишо, ти справді так усім, що коло царя царів крутяться, казатимеш.

— Аякже. У тебе класно з фокусами виходить. Ой, пробач… ну, з тим… камланням. Особливо мені сподобалось, як ти розправився з наклепниками. Як врізав їм… Ой, не так. Звів пастухів, а вони стукнулися лобами.

— Дякую. Красно дякую, Мишо. Ти мене втішив, хлопчику. Головне, щоб гарне слово про мене почув верховний шаман. О, тоді про мене в Степу біля всіх кострищ балакатимуть… Тоді я зовсім… Тоді я всім покажу… Знатимуть…

Мадій промовисто кахикнув. У цей мент жалісливо завив Вовк. Жрець вдавав, що страшенно здивувався. Гуконув радісним голосом:

— Чого до горіха тулишся? Давно міг проскочити у мене поміж ніг.

Шаман театрально повернувся до садочка спиною. Старанно підібрав сорочку, розкарячився і азартно крикнув:

— Нумо, вовче!

Зраділий Вовк кинувся стрімголов на поклик. Він кулею промчав між ногами шамана. Потім відійшов передніми лапами від плит і розігнувся.

Мишко остовпів. До нього усміхався білявий симпатичний парубок, вбраний у світлі полотняні штани й сорочку.

— Ура! — нестямно волав хлопчик. — Борисе, вітаю тебе з воскресінням. Ти — знову людина.

Борис прямо світився радістю. Усе ж прискіпливо оглянув руки, ноги, одяг.

— Борисе, ми з тобою зазнати різних пригод, навіть смертельних, — говорив, захлинаючись від радісного збудження, хлопчик.

— Так, так, — потакував Борис, розправляючи зім’яті штани.

У розмову друзів утрутився Мадій:

— Наші вже зібралися. Ось-ось почнуть від’їжджати. Михайле, тобі коня замовляти?

Мишко відразу все зрозумів. Живчиком підскочив:

— Я на Святі Всеперемагаючого Сонця побуваю?

— На Семи Могилах усі царства сколотів збираються.

Мишко вперше в житті відчув, як швидко крутиться під ногами земля. Його ноги роз’їхалися в різні сторони і він ледь не впав. О, він побуває на Святі Всеперемагаючого Сонця!

Та чомусь згадав матусю. Те, як вона турбувалася про нього. Згадав батька. Татко, напевно, вже на плато. Його, Мишка, шукає серед білих валунів і густої ковили. Гукає до нього, кличе…

Друзі прощаються

Хлопчик розважливо відповів:

— Дякую, Мадію, за запрошення на Свято Всеперемагаючого Сонця. Спершу треба вернутися до батьків. Ти сам мене шпетив за те, що батьків не тримаюся.

— Мишо, не забудь нашої розмови. Як би між іншим розкажи про мене шановному Євстахію. А Євстахій хай розкаже верховному шаману…

— Та розкажу, розкажу… Не переживай.

– І ще… Не згадуй мене лихим словом. Сколоти виховують дітей суворо, у глибокій пошані до старших. А ти тримаєшся незалежно. Це дратує. Для кожного плоду богами визначено час, коли лягати на обрус.

Мишка до сліз розчулили мудрі слова. Правда, він не зрозумів, який саме плід мав на увазі Мадій. Значення слова «обрус» теж не знав. Проте Мадія спитати про те не наважився. Адже шаман неспокійно поглядав на своїх, що всідалися на коней і від’їжджали.

Мадій звернувся до Бориса:

— Невре, ось тримай перепустку. Покажеш її біля центральної брами. Тобі дадуть коня. Їдь, куди бажаєш. А знову будеш у Каркіді, то шукай Скіла. Він з тобою розрахується. Нам зараз не до цього. Бувайте, хлопці.