Читать «Залізна шапка Арпоксая» онлайн - страница 130

— Я піду, начальнику. Я готовий… тобто вмерти, — відразу відгукнувся десятник Пат.

— Я теж. Я теж, — вигукували вояки порізно.

Скіл задумливо щипав молоду поросль на підборідді.

Тим часом фінікієць Агава, що стояв під дверима, нервував. Він то поривався вперед, то задкував. Врешті-решт зборов вагання і рушив до Скіла.

— О, сонцесяйний начальнику. Як множаться твої роки, нехай додаються тобі достаток і здоров’я, — патетично вигукнув.

— Коротше, люб’язний, — різко перервав торговця Скіл. — Ми не у білому наметі. У поході я простий вояк. Не люблю церемоній. Щось тебе, люб’язний, непокоїть? Кажи. Але коротко.

Ахава тупцював. Стримуючи хвилювання, повідомив:

— Сонцесяйний начальнику, цей будинок раніше належав піратові, що стояв над піратами.

— Не зрозумів.

— Скіле, зараз зрозумієш. Для цього підійдемо он до тієї стіни.

— Гмирю, розпорядись щодо охорони вхідних дверей, — кинув сотник старшині й рушив за фінікійцем.

Ахава минув гобелен і зупинився біля портрета господаря будинку.

— Ось він. Господар будинку і водночас головний грабіжник на Гостинному морі.

Скіл та воїни, що підійшли, мовчки вивчали мальоване зображення незнайомця. Ахава розповідав:

— Чоловік, зображений на стіні, орудував бандою, що промишляла на морі. Пірати мали двохрядну парусну галеру. На великій швидкості, з піднятими веслами вони впритул підходили до судна, яке переслідували. Носом, кованим залізом, збивали на торговому судні весла. А далі залізними гаками підтягували свою галеру до судна і спритно проникали на нього через борт.

— Люб’язний, на цього чоловіка вказали твої діти? Вони були його рабами, чи не так? — уточнив Скіл.

— Ні, мої діточки не могли знати, що чоловік, який їх поневолив і їхній господар, — одна і та сама особа. Пірат, що захопив моє судно, обв’язав обличчя ганчіркою по самі очі. Але я бачив його. Тоді він зняв ганчірку, щоб витерти нею піт. Я свого кривдника з іншим не сплутаю. Прикро, що від нього залишився тільки пустий одяг. Ламія, вірна помічниця сколотів, належно розправилася з ним. Але до нього я неодмінно добрався б і покарав за причинену моїй родині кривду.

У Мишка від напруження смикалось повіко. Хлопчик прикрив норовливе повіко долонею, щось важливого не прогавити.

Вояки розгублено поглядали один на одного. Скіл схрестив очі на тонкому нервовому носі. Він про щось думав.

Тим часом пілони високих колон відлунювали розкотистий голос фінікійця:

— Тут, у цьому лігві, купчилися бандити. На жаль, нікого з міської влади в живих немає, ніхто не розкаже нам про них. Але я впевнений: грабіжники були не греками, не повноправними громадянами міста. Вони справно платили мито в казну міста і безпечно в ньому почувалися.

— Ми теж про це здогадалися, — озвався довгобородий радник.

— Власника будинку звали Харитоном, — пригадав Мишко.

— Харитоном? — перепитав Скіл, відвівши очі від носа.

— Усе сходиться! — пожвавішав Ахава. — Значить, він тавр, листригон. Таври у торговому світі відомі як пірати й грабіжники. Шановні, ви звернули увагу на багаті речі, що тут зібрані?