Читать «Залізна шапка Арпоксая» онлайн - страница 131
Лідія Гулько
— Звернули, — кинув якось безбарвно й неохоче Скіл.
— Серед них є предмети, яких наші ремісники вже не виготовляють. Вони зберігалися в могилах царів і великих воєначальників, — докинув басом Гмирі й відвернувся.
— Вау-вау! Виходить, що банда орудувала не тільки на морі. Також у Степу! — емоційно скрикнув Ахава.
Скіфи, здавалося, Ахаву не слухали, бо творили звуки, схожі на стогін. Почали совати ногами, нервово тупотіти.
— Полукровка… тобто поганий еллін, — протяжно скрипнув зубами Пат.
Мишко позирав на вояків. На їхніх мужніх, зі слідами поранень обличчях, відбивалося внутрішнє страждання. Ще б пак! Адже вони виконували накази начальника, що притримувався подвійних стандартів.
— Того пса шукати не треба, — рикнув тигром Скіл. — Комірчину замуруйте. Вхід, що за містом, теж замуруйте. Хай здихає у підземеллі.
Сотник рішучим кроком вийшов із зали. Вояки не відставали від свого крутого, але справедливого начальника.
Шаман знімає чари з Вовка
Мишко схопив Мадія за пухку руку.
— Мадію, зніми чари з Вовка, — благав. — Тільки ти можеш його перевернути на людину.
— Відчепися, — гримнув на хлопчика шаман. — Що за дикунські манери? Я — поважна особа, друга після Скіла. А постарію, то й першим стану. І якийсь шмаркатий хапає мене, як простого.
Мишка шокувала раптова зміна в настрої шамана.
Випнувши черево, Мадій перетнув поріг бронзових дверей і перевальцем вийшов на терасу. Обернувся, обвів жадібним поглядом палац.
Похнюплений Мишко стояв неподалік. Знічев’я спостерігав, як скіфи знімали намети, згортали килимки. Поміж акацій, до стовбурів яких були прив’язані коні, снували вояки. Скіл тримав Берка за повід. До чепрака був прикріплений якийсь округлий предмет, замотаний у ганчірку. Мишко здогадувався, що то шапка Арпоксая. Дорогоцінну річ воєначальник нікому не довіряв — тримав на своєму коні.
Мишко перевів погляд на Мадія. Той милувався колонами, скульптурами тварин, що відпочивали на площадках пілонів. Хлопчик шарпонув користолюбця за мантію. Наступав на нього:
— Так не чесно. Шапку я зняв із Гори? Зняв. Вовк теж хотів її зняти. Знаєш, як нами тоді носило? Ти цього не знаєш і ніколи не взнаєш. Бо походжав собі берегом та виглядав нас із Борисом. Чекав, як і всі, коли ми шапку Арпоксая вам піднесемо. А Вовка могли вбити електричні хвилі, чи звукові, або вітрові. Знай, Скляну Гору три оболонки оточують. І всі вони навіжені, навіть смертоносні.
Мадій наблизив залите салом обличчя до Мишкового. Обдав хлопчика кислятиною:
— Чого кип’ятишся? Гадаєш, якщо синок вельможі, то можеш усіма верховодити? Отак шарпати мене за одежу. Ти навіть батьків своїх не тримаєшся. Вештаєшся світами. Правильно Пат казав: тебе не завадило би відшмагати.
Мишко зблід. Оторопілий, він довго дивився на Мадія. Шаман підкреслено-ображено від нього відвернувся. Несподівано в поле зору Мишка попав сумний Вовк. Мишко вирішив зіграти на слабких струна шамана. Якомога добрішим голосом мовив:
— Мадію, я тебе поважаю. Усім вельможам і князям царя царів казатиму: «Мадій — сильний шаман. Мадій — справжній шаман. Тепер Мадій — другий чоловік після Скіла. А коли постаріє…» Та чого довго чекати. Мадію, ти вже зараз перший.