Читать «Залізна шапка Арпоксая» онлайн - страница 128

Лідія Гулько

Лулі у відповідь голосно підшморгнув. Мишко сприйняв цей звук на кшталт «красненько дякую, друже».

Ахава уважним поглядом окинув наметовий табір. Мишко про себе завважив, що на майдані ніхто не вештався. Сотня в Пурпуровому палаці. Ахава взяв своїх дітей за руки і подався з ними навпростець у тому ж напрямку. Мишко від фінікійців не відставав. Обминаючи чагарники, швидко дійшли до будинку, увійшли всередину.

Проте у залі з колонами скупчення народу не було. Мишко припустив, що вояки розійшлися по кімнатах і коридорах. Серед тих, що заглядали під дивани, лави і стільці, за статуї єгипетських і азійських богів та важкі тканини на стінах, він не побачив Лікона. І це відкриття його не здивувало. Сам він уже мав досвід поводження з лютим псом. Під час прямого зіткнення з таким, він, Мишко, вискакував на дерево чи високу огороджу, або біг з усіх ніг подалі від пса. Значить, Лікон забіг у найвіддаленішу кімнату.

Із стану задуми хлопчика вивели захопливі вигуки фінікійця. Вражений побаченим, торговець скрикував:

— Вау-вау! О, боги, скільки тут красивих, а головне — дорогих речей. Ні, я звідси не вийду, доки не огляну всіх шедеврів. Ай-я-я-й, — цокав захоплено язиком. — Неймовірно! Яка краса! З білого золота ковані кубки, а з червоного — блюда. Та які? З барельєфами. Вони, безперечно, з Тіра. Кольорове скло, звичайно, з нашого Сидона. Узористі тканини з Хатуара. А меблі! Меблі ж які! З чорного, червоного й сандалового дерева. Серед них такі, що інкрустовані дорогоцінними металами й слоновою кісткою. Їх завезли з Єгипту. А ще багаті лампади і світильники, крісла, обтягнуті баранячими червоними шкурами. На підлозі килими з чудовими рослинними орнаментами. На стіні гобелен з…

Мишкові, що ступав у сліди Агави, спало на думку, що Ахава хоче помацати красивий гобелен. А ще прицінитися: за скільки його можна продати. Проте фінікієць швидко минув красивий гобелен і зупинився проти намальованого на стіні чоловіка. Вусатого і бритоголового похмурого типа. Ахава мовчки розглядав його. Елісса з братиком підбігли до Ахави. Діти кидали недоброзичливі позирки на портрет, що так зацікавив їхнього батька.

Азава різко обернувся до дітей.

— Хто це?

— Наш колишній хазяїн, — буркнув Лулі.

— Правда, правда, таточку, він був нашим хазяїном, — підтвердила Елісса.

Ахава переводив зір від сина до дочки і знову до сина…

Лулі стривожився.

— Татку, він нас не бив.

— Лулі не обманює. Хазяїн лише гримав на нас, — підтримала братика Елісса, чомусь хвилюючись.

Дівчинка, що не спускала з батька насторожених очей, смикнула за край сукенки.

Ахава з притиском мовив:

— Ходімо звідси.

Мишко майже біг за Ахавою. Але біля дверей виник затор. Ахава з дітьми притиснувся до стіни, пропускаючи вояків. Мишко вслухався у збуджені голоси:

— Наче крізь землю провалився.

— Не міг Лікон далеко забігти, адже ми влетіли в будинок слідом за ним.

— Чи добре всі кутки і закутки обдивилися? — нестямно кричав Скіл, що з’явився у залі з колонадою.

З кутків озвалося декілька голосів:

— Обдивилися, сотнику. Під ложі заглядали, зі сундуків шмаття викинули, завіси на стінах відгортали — не знайшли його.