Читать «Залізна шапка Арпоксая» онлайн - страница 110

Дельфіни-рятівники враз змінили ставлення до Мишка. Досі покірні, навіть горді, що несуть людину, вони разом струснули круглими тілами. Мишко не втримав плавників — випустив з рук. На дельфінів немовбито напав сказ. Вони хвицали хвостами й не підпускали Мишка до себе. Він же лежав на дні річки і боронився від стусанів. Дельфіни задерли дзьоборилі голови і стрімко полетіли вгору.

Здіймаючи кругом себе хмари мулу, Мишко нічого не міг уторопати. У горлі бідолахи виріс гіркий клубок, а на очі наверталися сльози. «Погані, підлі, тупі створіння. Правильно Діоніс вчинив, що перетворив вас на китів. Таким немає місця серед людей. Залишайтеся назавжди дельфінами», — бубнів відкопиленими від образи вустами.

Несподівано він натрапив на чобіт. Кам’яний, залишений ним раніше на виступі берега. Про свою гірку образу Мишко відразу забув.

Стишений, взував чоботище і гадав собі: «Це Діоніс велів дельфінам допомогти мені. Дельфіни Діоніса бояться. Дельфіни сподіваються, що Діоніс їх пожаліє й знову перетворить на людей».

Підводна подорож у суцільному мороці

Мишко знову плив самотужки. Щоправда, невдовзі йому поталанило — дно Гіпакірію різко обірвалося. Річкова течія уподібнилася водоспаду в якісь тропічній країні. Підхоплений пінистим плином, хлопчик не чіплявся за водорості, за оповиті слизькими рослинами виступи каньйону, щоб перепочити чи прийти до тями від оглушливого спаду води. Навпаки, радів. Адже в такий спосіб він швидше здолає відстань і опиниться у найглибшій місцині, коло Скляної Гори.

Після водоспаду течія вповільнилася. Береги річки майже зрівнялися з морським дном. Тепер Мишко потерпав, що морок позбавив його можливості досліджувати життя підводного світу. Він вирішив покуняти. Але не встиг стулити повіки — його освітив прожектор. У потужних пучках світла карборунд нагадував жарину.

Увібравши голову в плечі, хлопчик боязко підвів очі. Вперся ними у роззявлену вогненну пащу. Зойкнув: «Що це?» У відповідь почув: «Глибоководна акула…» Решту інформації Мишко не чув. Він втиснувся у мул. Лежав у ньому, як сом, і не дихав.

П’ятиметрова акула повільно пропливла, обстежуючи природним прожектором дно. Мишка знову огорнула темрява. І лише карборунд звеселяв пітьму, відкидаючи жовте світло. Хлопчик добрим словом згадав Діоніса. «Акула не помітила мене, бо костюм на мені блакитного кольору. Він зливається з кольором води. Також гума не пропускає запаху мого тіла. Діонісе, ти великий, могутній і цілий бог, а не на половину».

Хлопчик знову рушив у дорогу. Він косував на довжелезних істот, що світилися в мороці. Ерудит повідомив, що то морські багатощетинкові кільчасті черви. Через те, що карборунд змінив жовтий колір на зелений, то Мишко обережно з відстані розглядав черви. Деякі випромінювали різнокольорове, веселкове світло, а деякі нагадували фантастичні рослини. Черв-трубкожил загалом був схожий на привида. У нього світилися не тільки щетинки на довжелезному тілі, а й роги і щось таке, що нагадувало вирла і вуса. Траплялися глибоководні тварини, в яких горіли вогнем пащі, хребти та реберні кістки. У мертвотній тиші всі вони робили хапальні рухи і кидалися слідом за підводним мандрівником. Тоді він завзято працював руками і смикав чоботиськами, щоб швидше віддалитися.